"My photo memories": Такий щасливий день народження

Привіт усім,
я обожнюю конкурси, а тому вдруге доєднуюсь до "My photo memories". Я людина доволі сентиментальна, а тому фотографії з різних моментів мого життя є надзвичайно цінними для мене і я періодично переглядаю їх.
Сьогодні хочу поділитися з вами спогадами, закарбованими у світлини з дня народження мого друга.

Здавалося б, що може бути такого цінного та особливого у звичайних посиденьках на день народження?
А от що:
Раніше всі свята сприймалися як даність, адже кожен із нас думав, що це буде тривати завжди. У підліткові роки ти особливо не задумуєшся над суттю речей і вважаєш, що твої нинішні друзі будуть із тобою завжди. А потім проходить декілька років і всі ви роз'їжджаєтесь по різних містах, створюєте нове оточення і більше або ж взагалі не бачитесь, або спілкуєтесь рідко. Значні корективи також внесла війна. І тут у кожного своє: чиїсь близькі далеко закордоном, хтось воює на фронті, а хто, на жаль, загинув. Оставини бувають різні.
І от, зараз у мене інше життя, ніж було ще рік тому. Нове оточення, нові близькі друзі та нова обстановка. За цей час я знайшла людей із якими почуваю себе комфортно та захопливо. Проте завжди є фактор, який має назву "доросле життя". У кожного робота, навчання, навіть сім'я і зібратися разом буває ой як складно.
Але повернімося до світлин і спогадів, пов'язаних із ними.
Декілька днів тому мій друг Вася, який вчиться у тому ж університеті що і я, але навчається на танцюриста і зараз працює у ансамблі Вірського влаштував святкування дня народження. І в цей день зібралась наша компанія.
А це рідко буває. Всі відкинули свої справи і прийшли до нього.

Свято проходило у гуртожитку. І чесно вам зізнатися, я так люблю ходити у гуртожиток! (але не жити). Це таке місце, де панує атмосфера невимушеності та веселощів. І от саме подібного вайбу іноді дуже не вистачає у житті.
Святкування відбувалося у кімнаті у Васі, на щастя, габарити площі дозволяли вмістити ту кількість людей. Хлопці з гуртожитку самі готували святковий стіл: запечене м'яско, картопелька, салатики і домашній торт! Заморочились, одним словом. Все було дуже смачним, і від думки, що Васі допомагали інші хлопці з гуртожитку робила їжу ще смачнішою.
Так як ми уже здружилися і знаємо один одного, не було ніякого відчуття напруги та дискомфорту. Кожен був сам собою і не боявся проявити себе якось не так. Ми багато говорили і в якийсь момент хто помітив тонометр, який спокійно лежав на ліжку. І тут понеслась.
Ми як люди за 20 по колу почали міряти тиск. Проте це був електричний тонометр і в усіх менше 140 не показувало. Колективно було постановлено, що прилад підло бреше, а тому Нєкет, наш друг, пішов до себе в кімнату по раритетний ручний тонометр. Після цього почався круг номер 2.
Це було весело. Ніколи не могла б подумати, що мені будуть заходити подібні заняття.
Далі комусь захотілося морозива, і хлопці пішли в магазин. Тому, ще й смачненького десерту на додачу поїли.
Далі ми спокійно спілкувалися на різні теми, які вже і складно згадати, але одне я буду пам'ятати дуже довго - ту теплу атмосферу спогаду, як ми всі разом затишно зібралися в гуртожитку на святкуванні дня народження.

Ось такий спогад. Щиро дякую, що прочитали!