Біжи по веселці, моя маленька дівчинка

Ми програли битву із хворобою. Цілий місяць ми робили все, щоб врятувати мою улюбленицю, мою собаксу-посміхаксу, мою Зіроньку.

Вчора їй стало гірше і ми знов поїхали до клініки. Три години крапельниц і здавалося, що все вдасться. Коли я дивилася на неї вчора ввечері, мені навіть здавалося, що сьогодні крапельниці будуть вже не потрібні, ми просто зробимо тести.

Проте жах всіх хазяїв наздогнав мене. Це коли ти прокидаєшься посеред ночі і розумієш, що щось пішло не так, зовсім не так. Це коли ти розумієш, що те, що ти бачиш - це вже агонія. І що як би ні був хорош ваш лікар, скільки би грошей ти не був готовий витратити на лікування - все марно. Більш того, ти вже нікуди не встигаєш.

Моя дівчинка померла у мене на руках сьогодні вночі. Зранку я почувалася як у стані важкого похмілля. Приїхала моя подруга і ми поховали Зіроньку у саду, у затишному кутку, де їй буде спокійно.

Мені нема в чому себе звинуватити - я розумію, що зробила все можливе, але все одне дуже важко. Рятує лише присутність решти собакс, яких я не можу залишити без уваги щоб там ні було. Але водночас я постійно думаю про те, що половина з них такого ж віку, як і Зірочка, а це означає, що наступні кілька років не будуть легкими. Але, навіть розуміючи це, я в жодному разі не шкодую, що колись підібрала кожного з них.