Приємні садові відкриття

Сьогодні запланувала розгребти черговий куточок двору. Це моя звичайна тактика. Хтось робить все з початку і поки не впаде, але це не наш метод 😉 Особливо коли повний капець. Повний капець лякає. Але якщо розділити його на купу маленьких капеців, то все не так і погано. Адже коли кожного разу отримуєш цілком собі завершений результат, то це надихає.

Це місце поруч з ґанком не дуже вдало сплановано. Воно прохідне і тут доволі вузько. Прибирати незручно, а собакси навпаки люблять тут копошитись. Бардак виникає якось сам собою. Колись я мріяла, що тут буде така вузька довга клумба, але ніяк не виходить підібрати рослини, які б гарно тут почувалися. Хоча…. Тут мабуть найбільш вдале місце для папортів…. Мабуть є сенс спробувати. А те, що тут вже є, - пересадити.

Тож почала я з прибирання. Результати імпровізовано закрила від собакс. Паркану у мене тут немає і це теж проблема. Високий - місця зовсім не залишається і незручно, а низький - це собаксами ні про що. Не знаю… хоч прибирай цю клумбу взагалі… Знов я про це. Хоча от ще ідея - зробити її вищою з використанням таких високих бетонних клумб…. Вони, щоправда, дорогі, але у мене є форма для них і можна спробувати зробити самостійно. Але з іншого боку такі клумби - або лише для однорічників або треба на зиму утеплювати. Коротше, буду думати.

Поки тут прибирала, виявила дуже приємну річ: всі три клематиси, які я посадила минулого року, виявилися живими. На щастя я помітила їх гілочками, бо по-іншому їх важко побачити, а от випадково вирвати - дуже легко. Мабуть треба їх буде пересадити, бо тут їм мало сонця.

Другим приємним відкриттям стало те, що проклюнувся мій новенький морозник. І навіть намагається квітнути. Звичайно я одразу кинулася розгрібати його від минулорічних листів. І тут одразу другий сюрприз - піони! Ну, якщо вже так, то бонусом до планового почистила ще навколо цих квіточок. Заодно перевірила мою гліцінію. Вона у мене вже третій рік. Як бачите, рослинка жива і вже сформувався цілком товстенький стовбур. Звичайно я зраділа, бо гліцінію мені вдалося виростити аж з третьої спроби.