Як же важко розігнатися 🤯

Щось я підозрюю, що моя тривала хвороба такі мала левову частку психосоматичних причин. Бо так я могла без жодного сумління лежати і нічого не робити. Але зараз доводиться повертатися до робочого ритму. Добре хоч, дякуючи погоді, в саду нічого не поробиш. А то я б себе остаточно зʼїла. Бо робити треба, а я не хочу…

До кінця місяця залишилося менше тижня, а у мене знов виріс хвіст. Зателефонували з редакції… Минулого місяця я їм нічого не дала, бо у мене помирала Чоколо. Обіцяла на цей. І знов відмовляти якось вже не comme il faut. Тож буду робити. В принципі ідея є, а це головне. Бо коли ти й гадки не маєш, про що писати, то тут ховайся. Я іноді навіть більш люблю, коли у мене просять конкретну тему. Головне - є напрям, а там я розгребуся. Пару днів мозок буде скріпити шестернями, потім я почну писати якусь нісенітницю, а потім як шлюзи відкриються. Вже багато разів перевірено, тому боязні чистого аркушу у мене немає.

Також намагаюся щось робити такі для саду. Насіння от сію. Ага. Сама не вірю. Зайшла до чергового нового магазину (щось вони у нас зараз зʼявляються як гриби після дощу), а там насіння. Та ще й малюнки такі гарні на упаковках! Ну звісно я не витримала! Головне, щоб не було так, як усі попередні роки. Насіння проростає і я абсолютно втрачаю до нього інтерес. В результаті з того, що я сію, до садочка потрапляє ну десь 10%. При гарному розкладі… Тож, дивлячись на мої садові експерименти, не треба мати ілюзій. Я здатна засушити навіть кактус.

А от лілейники - це точно мої квіти. Ці бурʼяни нічим не вбʼєш. Якщо вони вже одного разу прижилися - можна спати спокійно. Навіть собакси не змогли їх вбити. І качки теж. Самі дивиться - щойно був мороз і сніг, а вони лізуть собі!

Ремонт мій поки гальмує. Навіть не маю пояснення, чому. Ну от нема бажання щось робити. І жодні аргументи, у тому числі той, що скоро почнеться літня спека і взагалі нічого не зроблю, не діють. Щоправда скоро приїде посилка з черговими шпалерами, може вони стануть для мене джерелом натхнення. А поки… от в голові багато чого б зробила, але примусити себе перейти від теорії до практики ніяк не виходить.