Нарешті я на стіміт

Раніше я був програмістом на заводі, і якщо чесно, моє життя нагадувало нескінченний День бабака. Щоранку одне і те саме: вмикаю комп'ютер і готуюся до неминучого — виправляти ті самі баги, які вже сто разів виправляв. Навколо мене постійний шум працюючих комп’ютерів, колеги сперечаються, у кого кіт миліший, а кава з автомата більше нагадувала машинне масло, ніж щось, що хочеться пити.

І ось сиджу я, знову дивлюся на цей баг, і тут мене осяює думка: "Якщо я побачу його ще раз, то або сам перетворюся на баг, або почну розмовляти з комп'ютером". І тут до мене доходить — а що, якщо просто... звільнитися? Я написав заяву, а в графі "причина" вказав: "Не можу більше дивитися на цей баг". Начальник подивився на мене з розумінням і відпустив. Здається, він і сам давно хотів так зробити.

Тепер замість заводського шуму в мене вдома тільки стукання клавіш ноутбука і вимогливі мяуки мого кота, який став моїм новим начальником. Фріланс — це як переїзд в інший світ: більше немає поїздок на роботу, більше немає необхідності виправляти баги, які мали б виправити інші. Тепер моя робота залежить тільки від мене... ну і від того, чи вистачить заряду батареї.