First trip: Window to the world through Egypt

Well, I'll start, apparently, from the story of his first trip abroad for many years - to Egypt. For many of my compatriots, this is a completely banal thing, which few people will be surprised to say, and what is there - a beach, all inclusive, noisy and somewhat brave Arabs-traders ... But for a person who, for the first time since the USSR, escaped beyond the "evil empire" , that's not bad!

So, the window into the world I again (before I was in Lithuania, but then it was an empire, and I was still a teenager) cut through Egypt, more precisely, through Hurgada.

I will start with the fact that I am a heat-loving man, a long and harsh winter for me - a real test when you do not live, but rather you are waiting in the end when the heat finally returns. So, flying out of the cold at the end of March Ukraine and arriving in the "cold" by the standards of the tropics, Egypt reminded me how in the childhood my mother gave a sniff of a cake, and he opened the oven for a moment - just as on me from the ladder, the plane waged a hot spirit of the desert. And it was already almost the night. "What, then, will be in the afternoon!" I gladly anticipated. And my hopes did not disappoint me...

To be continued.

UA

Ну що ж, почну, мабуть, із розповіді про свою першу за багато років поїздку за кордон – до Єгипту. Для багатьох моїх співвітчизників це річ цілком банальна, якою мало кого здивуєш, мовляв, а що там такого – пляж, all inclusive, шумні й трохи зухвалі араби-торговці… Але для людини, яка вперше з часів СССР вирвалася за межі «імперії зла», це не абищо!

Отже, вікно в світ я заново (до того я бував у Литві, але тоді це ще була імперія, та і я був ще підлітком) прорубав через Єгипет, точніше – через Хурґаду.

Почну з того, що я людина теплолюбна, довга й сувора зима для мене – справжнє випробування, коли не живеш, а скоріше існуєш в очікуванні, коли ж нарешті повернеться тепло. Тож виліт із холодної ще наприкінці березня України й приліт у «холодний» за мірками тропіків Єгипет нагадав мені, як у дитинстві мама давала понюхати пиріг, що допікається, і відкривала на мить духовку – так само на мене ще з трапу літака війнуло розпеченим духом пустелі. А це ж була вже майже ніч. «Що ж тоді буде вдень!» – радо передчував я. І сподівання мене не розчарували...!

Далі буде.