Світло в кінці тунелю

Наші хвороби затягнулися. Я не пам’ятаю щоб коли-небудь хтось так довго хворів. Даринка зараз приймає другий курс антибіотиків. Наша педіатр сказала, що далі не знає що робити, тому ми зараз їздимо в лікарню до завідуючої відділення. Cаме вона приписала новий курс антибіотиків. Можу обережно сказати, що тепер я бачу світло в кінці тунелю. Даринка почала менше кашляти і нарешті відступила температура.

Проте я продовжую хворіти. Це був якийсь дуже заразний вірус, бо ми всі ним заразилися і він всім нам подарував жахливий сухий кашель. У моєму випадку я підозрюю, що все ускладнилося запаленням легень. Поки я займалася лікуванням дитини і тому на себе не дуже звертала увагу. Але в понеділок доведеться звернутися до лікаря.

За стільки днів я вже втомилася хворіти. Я так сильно кашляю, що інколи складається враження, що я цього не витримаю. Але добра новина полягає хоча б у тому, що більше немає гарячки. Мені дуже хотілося кудись втекти від тих хворіб і сьогодні я пішла надвір трохи погуляти. Поки ми хворіли все навколо змінилося до невпізнання. Дерева не просто розквітли, а навіть вбралися в зелене листя. Надворі стало тепло, навіть дихається якось інакше.

Я пішла на город щоб поглянути що там змінилося за час моєї відсутності. А тут теж нічого не стоїть на місці. Перед тим як ми всі захворіли я посіяла редьку, аж ось вона вже зійшла і весело поглядає на мене дрібними листочками:

Не відстає від неї і молода цибулька, яку я теж садила:

Ну і звичайно як би сильно не хворілося, а готувати їсти щось потрібно. Сьогодні я своїм найріднішим запропонувала борщ і смачненьку картопельку з м’яском:

---

На такій позитивній ноті я завершую свою розповідь. Сподіваюся тепер ми підемо на поправку і я писатиму частіше. Тому до зустрічі!