The Diary Game : 1/1/2023 Кіт ботанік і таємний дід Мороз

Всім привіт, спільнота, читачі! Давненько я не писала щоденникові дописи, зараз треба це виправити.

Отже, перше січня, дві тисячі двадцять третій рік, аж не віриться! Нехай цей рік принесе нам перемогу і наші хлопці і дівчата захисники повернуться живими. Двадцять другий був мега конченим роком, скільки горя він приніс нашій країні і нарешті він закінчився. Але війна триває, ось що погано. На новий рік люди завжди якось загадують бажання, мають якісь надії, мрії, а цього року наче і свято не свято. Але що сподобалося, замість салютів люди з вікон орали Путінхуйло!!! Хочеться лягти спати, прокинутись і щоб по всім каналам з кожної праски була чутна новина: Ми перемогли, Україна вільна! Уявіть собі, у нас буде особиста дата перемоги, якби ж її знати, нажаль, ми того ще не знаємо...

Ну добре, про сумне не буду, давайте про щось нейтральне, хоча настрію геть немає, ще день і мій Костя знову їде, а там на позиції, я вже знаю який напрямок, і там пиздець що коїться, то який там настрій... Блін коли вони всі повиздихають ці хуйлопути?!

Отже усе ж таки про нейтральне. Наш з мамою кіт Томі не відлазить від букетів, прямо носом пурхається у тих квітах немов намагається вдихнути в себе весь аромат. Добре що квіти у коробці, а так би перегорнув, розлив би воду. Ми його проженемо, а він знову лізе. Навіть вигнали з кімнати, закрили двері, а котик сидить і валує, а потім демонстративно лапою шкребеться у двері. Оце ще вовняний ботанік!

Сьогодні ходили з Костею до мами щоб посівати. Не розумію цього приколу, але мама ще тої закалки і сказала, що у новий рік першим повинен зайти до хати чоловік. То ми купили торт, вина, насипали повні кишені перлової крупи, бо пшеничної не знайшлося вдома, і пішли смітити. Посиділи трохи, а потім додому. Вже коли поверталися, Костя завів мене у цукерню і пішла душа в розніс, накупував так багато солодощів, оооо, це мені на місяць вистачить. Оце, каже я типу дід Мороз, раз ти любиш солоденьке, то тримай! Всучів пакет у руки і ми пішли додому. А я ось зробила собі каву, дивлюся на все це добро і думаю, яку ж його шоколадку приговорити?

Ех, час як швидко минає коли чоловік вдома, а як оце представлю, знову сама, знову нерви і очікування дзвінків, повідомлень... Чи кошенятко завести, щоб не сумно було, чи що? Бо це ж йобнутися можна самій у хаті, а так с пухнастиком хоч розмовляти. Не знаю коротше. Ото такі справи, друзі.

________🇺🇦________

Все буде Україна!