The Diary Game : Ахуй — і це не невелике віддалене рибальське село в Іспанії...
Всім привіт!!!
Хотілось би мені зараз бути в Ахуї, в невеличкому рибальському селищі десь там в далекій та теплій Іспанії, але... Так, я в ахуї, але не там і не в тім, на превеликий жаль.
Настрій хуйня хуйова. Була надворі, пила каву. Все в тій же кав'ярні як завжди. Була в АТБ, докупила лимонів до чаю на зиму. Ще купила хліб, м'ясо, і додому. Примусово вигуляла себе бо з кожним днем все важче існувати в тій невідомості.
Вчора дзвонить мені колишня співробітниця, каже, Андрюха пропав безвісти. Слюсар зі школи. Колись я працювала в школі, то було ще на початку двох тисячних років, та з Андрієм ми знайомі були ще до. Він класний пацан, колись дуже-дуже давно ми з ним зустрічалися, та то було вже давно і не правда. Розійшлися бо я тоді була "поматросила та бросила", вітер в голові і свербіж в одному місці. Але ми залишилися нормальними так знайомими. Він може і більшого хотів, але я ж дитя асфальту, хотіла жити в місті, а він жив в приватному будинку за містом у нас тут, 10 хвилин пішки. І тут одного разу на роботі у нас з'явився новий слюсар, йоперний балет, Андрюха! Ти тута? І я тута!!! Робота стала цікавіша, було про що поговорити, що згадати, та і знаю я цього Андрійку як свої п'ять пальців. Все жартувала з нього, Андрюха голова й два вуха;). Та і на той момент я вже жила зі своїм чоловіком, це так, юнацькі спогади на роботі, але такі приємні вони були.
А тут вчора така звістка, що він зник, бля і мене накрило. В серпні вранці я сиділа в цій же що і сьогодні кав'ярні, пила каву, думки про своє, не бачила нікого навколо. Та підійшов хлопець, то був Андрій. Ми сто років не бачилися з тих пір як я пішла з тієї роботи, говорили, обмінялися номерами телефонів.
За Костю говорили, бо він знає його і бачив, що зарюмсана вранці сиділа в кав'ярні. Я іноді рано вранці купую каву, йду туди де ми з Костею усамітнювалися і сиджу реву(. Не знаю для чого і чому так роблю, мені так напевно потрібно. Коротше, говорю тоді йому, Андрій, як хочеш, тікай, бреши, прикидайся, ігнор всілякими шляхами. На що він казав та нє, я як твій Костя, покличуть піду, я шо п@дар щоб за спідницю ховатися? Мій теж так казав, мовляв, зая я ж не п@дар за тебе ховатися.
Оце була така розмова напочатку серпня цього року, а 19 вересня він вважається зниклим в Бахмутському напрямку... Як так? Як?! Як блядь за якихось півтори місяці таке сталося?! Їбана війна...
Посилання на картинку pixabay.com.
________💛💙________
Все буде Україна!
Пиздець!!! Скільки бл@ть таких історій. І с@ка їх стає все більше й більше...
Хочеться написати що, все закінчиться (бл@ть ну колись же воно повинно закінчитись!!!) та щось говорить, що в нас все більше і більше людей подумки буде відправлятись в це миле не невелике віддалене рибальське село в Іспанії...
Так я так розумію, з дому одразу на нуль, бо інакше як? Повинно ж бути навчання. Все повторюється (
Колись воно і закінчиться , ключове слово " колись ". Але шкода скільки хлопців зникло і було вбито. Зовсім молоді ще жити та жити
І які б не були слова, вони нажаль не втішні(. Нічого не буває вічним, та і війна закінчиться колись. Згодна, ключова слово колись...
Згодна. Але шкода стільки життів вже не повернути
Шкода. Навіть немає таких слів, щоб виразити те як шкода(
Блядь((( інших слів нема(((
Мені так шкода...
Нема слів(. Намагаюся шукати щось хороше і ці події ламають знов і знов
О! А я все думаю, де це я? Тепер знаю - а Ахуї. Принаймні теоретично. І краю всьому цьому не видно(
Ми всі зараз теоретично там нажаль.
На всі 💯 вірно 🙂
Так кумася, дуже важко це чути, особливо коли це твій знайомий!😔
Взагалі важко, і не важливо, знайомий чи ні. А коли знайомий то важче в рази. Будемо сподіватися на норм новини
Тож звісно!
Серце болить за всіх наших людей!
А коли чуєш про знайомих, або близьких то в тисячі раз больніше.(
Юлька, ти вчора носки забрала? Зникла геть), так і не набрала
Так, забрала.😂
Дуже піздно прийшла.🤪
Гарні, гарні шкарпетки)
У перший раз я прочитала цей допис ввечері трошки поплакала. Не знала що і написати. Бо навіть коли пишуть слова підтримки то все одно це ніщо не змінює. Це саме моє розуміння. Знову знов проходила повз допису і нарешті я знаю що хочу написати...
Я вірю і чекаю що буду якось читати допис що твої хлопці знайшлись. Що ви сидите там, у кав'ярні насолоджуйтеся присутністю один одного і замовляєте щось солоденьке до кави.
Віра це теж дуже вагома сила 💙💛🇺🇦
Дякую, віра, надія, це зараз те що мене тримає. Будемо сподіватися