The Diary Game : Домовленість

Картинка гарна, а сінабони ні. Вони не маскарпоне змащені, а протянутою сметаною, аж гіркою. Фу. Скоріше пригощу собак на роботі цими сінабонами. Купила блін... Вчора.

Привіт усім.

Збиралася сьогодні по справах, треба було піти в банк. Збиралась довго, сама себе вмовляла вийти на вулицю. Все шукала відговорки: а може завтра, а мені хіба терміново треба, а може все ж таки потім якось? А там така напевно черга, ті сирени... Не люблю останнім часом виходити. Ладно аби зустрітися з кимось, там вже не відмовиш, треба, бо образяться. Коротше стимулу немає.

Ще кіт цей оре на всю хату, чого це, питається? Можливо на двір хоче? Сів під дверима та горлає. Але згадуючи як ми з ним прогулювалися останього разу, ну його нехай. Він злякався перехожого та як дременув, навіть висковзнув зі своєї шлейки. І на дорогу, а там машини, і тікать, а я за ним. Ледве упіймала. Трохи стрьомно. Це треба гуляти з ним рано вранці, коли всі ще сплять і котик тоді не бачить людей та не лякається. Бо ідуть і: ой який котик, який він гарний, а погладити можна? Котик с переляку шипить, ну невже не видно що не подобається йому? Це останього разу мужик кудись йшов, побачив нас на прогулянці і суне ближче. Ні, треба ж лізти до нього... Ні, Арчі, прокинутись рано для мене то важко. Колись погуляємо іншим разом, коли я прийду з нічної зміни, ну дуже раненько.

Отже я не пішла з Арчі, не пішла по своїм справам. Взагалі нікуди не пішла. Заварила кави, увімкнула новини і як тюлень. Можливо на протязі дня знайду в собі сили та виповзу? Наврядчи, ще аби на роботу не ходити, то взагалі вже б давно у хаті скисла. Натомість підігріла рибу(яку ми з котом готували кілька днів назад), обклалася тарілками, та сиджу перед планшетом. Слухаю новини. Щось там таке розказують, ще більше ранковий настрій не подобається. От вирішила допис написати, поділитися своєю лінню.

Зараз трохи прокинуся, роздуплюся, та буду переконувати себе, бо за мене ніхто справи не зробить. А це треба піти у банк, зняти кошти, бо в банкоматі стоять ліміти, це доведеться довго колядувати під банкоматом, щоб зняти потрібну суму. І глянула у вікно, наче тепло. Ох, це ще треба подумати що його вдягнути щоб не жарко і не замерзла. Ну чому я така ледаща стала? Отак склала б руки і все, лежала б прислухалася до світу.

А ще треба пройти по магазинам, купити валізу таку щоб в дорогу, не велику, але містку. Продумати що дітям купити, бо у них все є, але все одно, то ж від мами та від бабусі. У травні з мамою збираємося поїхати до дітей, вже забронювала два місця. Поїздка то класно, люблю дукись їхати та дивитися у віконечко. Везіть мене на хер від всих моїх проблем, далеко-далеко... Але насправді від проблем та думок не поїдеш. Коротше, досить нюняти, зараз буду сама з собою домовлятися, та виманювати себе на двір. А ви теж такі важкі на підйом?

Всім миру...

________💛💙________

Все буде Україна!