І це все про нього...

Всім привіт!

Сьогодні я хочу вам розповісти про свого поетичного друга - Ігоря Литвиненка, про людину скромну, але про Людину з великої літери. Він не любить, коли про нього говорять і сам ніколи не намагається здатися особливим. У віршах він називає свого героя "Дуриком")) Коли я співпрацювала з інтернет-радіо "Друзів" ми з Женею Лєтовим, моїм партнером з передач часто озвучували вірші Ігоря - Женя і свої вірші - читала я. Женя написав кілька пісень на вірші Ігоря.
У мене всі мої вірші на сторінці розділені на розділи: міська лірика, пейзажна, духовна, є розділ "Ми луна один одного" (діалоги з поетами), є конкурсні та окремо вірші "Це все про нього". Їх дуже багато, це ті вірші, які народилися завдяки натхненню не лише від прочитаних віршів Ігоря, а й завдяки спілкуванню з Ігорем Литвиненком. А ми спілкуємося вже багато років, а з 2011 року, слава Богу вже в червні буде 13 років.
Чому я згадала про це сьогодні? Просто читачі підняли вгору вірш із розділу "Це все про нього", про який я давно забула, він був написаний років десять тому, але до нього (і до деяких інших) зроблено переклад моєю подругою з гарним прізвищем Ліда СКРИПКА. 🎻)) Вона живе у Києві і в неї вийшли книги українською мовою. Вона мені подарувала дві свої книги, але вони згоріли в Маріуполі... І саме сьогодні Ігор мені надіслав фотографії свого городу. Він живе на першому поверсі та вирощує квіти у себе за вікном. Радіє їм, як дитина) Він мені розповідав, що в дитинстві його називали Тимірязєвим за те, що він готовий був грудьми захищати кожну гілочку і листок, коли хлопчаки їх ламали просто так... Що один кинувся на захист ластівчиного гнізда, коли хулігани били яйця, з яких повинні були вилупитися пташенята ластівок ... Так ось я і вирішила вам показати вірші, присвячені поетичному Ігорю і заразом коротко познайомити вас з Ігорем.

Забыть меня - ты не пытайся даже,
Я буду рядом, не шагнув за край.
Послушай душу, пусть она подскажет,
А ты подсказкой не пренебрегай.
Душа свободна, и стремится чаще
Туда, где свито гнёздышко у нас.
Где сердце светит солнцем восходящим,
Но никогда не греет напоказ.
Уже меня не выпускай из виду,
Ты знаешь сам, что я с собой в борьбе.
Моя душа прощает все обиды,
Чтоб просыпаться с мыслью о тебе.
Я поняла, что память захлестнула
Твоих метафор искренняя ложь.
Нет, я не жду осеннего загула,
Хотя назад меня не отдаёшь…
Ты отдышаться можешь, отсидеться…
Но в памяти своей не хорони.
Как ни крути – в моей шкатулке сердца
Горят твои сигнальные огни...

А тут чудовий переклад цього вірша, зроблений моєю подругою з Києва – Лідою Скрипкою, ми з нею знайомі особисто. Коли хворів мій син, ми були у Києві, вона приходила до нас разом із Наталкою , ще однією подругою-поетом із Києва, щоб підтримати нас... Спасибі їй величезне за все...

Мене забути – неможливо майже,
Я буду поруч, не ступлю за пруг.
Послухай душу, хай вона підкаже,
Порадою не нехтуй, любий друг.
Душа на волі й тягнеться частіше
Туди, де є гніздечко лиш для нас.
Де серце світить сонцем найсвятішим,
Але не гріє зроду напоказ.
Не випускай мене ніколи з виду,
Бо знаєш сам, з собою я в борні.
Моя душа пробачить всяку кривду,
Щоб бачити тебе хоча б вві сні.
Я зрозуміла, пам’ять затопила
Твоїх метафор вигадки прості.
Ні я не жду, щоб осінь полонила,
Але й назад мені нема путі.
Спинися трохи, відпочинь,не сердься…
І спогад, зачекай, не хорони.
Як не крути – в моїй шкатулці серця
Твої вогні палають із весни.

А ось ті квіти, які цвітуть у Запоріжжі у Ігоря за вікном сьогодні) Це найперші після кульбаб та пролісків. Тут і тюльпани з цікавим забарвленням, і крокуси, і лілії, і нарциси, які відрізняються від моїх - вони повні якісь... Здивувало мене, що вже троянди розпустилися... Він каже, що в них спекотно сьогодні, як влітку )

Треба сказати, що Ігор сам висаджує квіти, доглядає, поливає їх... І чагарники, і є абрикосове дерево, воно цвіте зараз на повну силу... Ігор любить бузок і чекає, коли він радуватиме його і мешканців будинку.

Ось такі повні нарциси!

Це ще не все, що в Ігоря за вікном ... Едем у нього і вдома, шкода, що я багато видів домашніх квітів, які він мені надсилав, вже видалила з пам'яті телефону ... Але подивіться на підвіконня - там цілі оранжереї у кожній кімнаті! Ігор любить сукуленти. Одних кактусів має більше ста видів. Відростки він роздає всім охочим – сусідам, співробітникам.

Радіє кожній квітці, знає всі назви поіменно) Привозить для рідкісних сортів квітів землю з інших міст. У нього є й квіти в камінні - літопси, насправді це не каміння, але дуже схожі, жили у нього і гігантські равлики, є великий акваріум на 300 літрів, у якому різні рибки від золотої до "перевертаної." Під час відключення світла в Запоріжжі Ігор найбільше переживає за рибок, він розмішує воду всю ніч, щоб врятувати риб, які впізнають його та беруть корм прямо з рук. Багато квітів, які він купував, розцвітали в нього раніше, ніж йому говорили продавці. Ще я розповідала про нього, що мій друг не проходить повз кімнатних квітів взимку або влітку, яку господарі викинули на сміття. Він їх рятує, пересаджує, розмовляє із квітами. І квіти намагаються розцвісти швидше, щоб сподобатися господареві)

І це ще не все ... про нього ... У нього живуть дві собаки - німецькі шпіци, які намагаються завжди бути поруч з ним. Якось онука Ігоря сказала, що, коли дідусь вдома, собак шукати не треба, вони там, де дідусь) Юлька – мама Патрика, завжди лежить на колінах у Ігоря, коли він сидить за компом або коли пише вірші. Спить Юлька поруч із Ігорем на подушці. У собак є місце, але зараз стріляють, вибухи та інші шуми, собачки ховаються ближче до господаря) Юлька мордочкою до голови, а Патрік на грудях у Ігоря. Іноді Юльці доводиться давати заспокійливі, сильно серденько б'ється...Це, коли вибухи...

На фотографіях – темна – це Юлька, а рудий – це Патрік. У собак є і зимові комбінезони, і стрижуть їх кращі майстри, і лікують вчасно завдяки турботі Ігоря - лікарі. Нещодавно їх фотографували для якоїсь афіші, дуже милі собачати. Ніхто повз не проходить байдуже, всі торкаються, зупиняються, милуються)

Ігор Литвиненко – талановитий поет. До речі, Ігор Литвиненко писав мені передмову для моєї книги Зоря моя вечірня)) Деякі поетичні друзі називають його вчителем, я теж багато чому в нього навчилася. Перестала вживати дієслівні рими, це занадто просто. Крім того, Ігор легко пише вірші двома мовами - російською та українською. Нещодавно він прочитав мій вірш українською і вніс корективи, я написала російське слово "жадно", а не жадібно, тут же переробила вірш, виправила це слово). І як людина Ігор напрочуд простий до геніальності... Він - полковник у відставці, але з усіма завжди доброзичливий, чуйний, щирий. Любить гумор, що є дуже цінним для мене. Я завжди цуралася людей, які не розуміють гумору... Дбайливий, коли в мене хворів син, він завжди дзвонив, питав, яка потрібна допомога. Після смерті сина написав мені вірші від імені Ванечки... Ось рядки з цього вірша
... Ну вот и всё... Уже не больно -
Всему, болевшему вчера...
Люблю! Люблю вас - мама Оля,
Ириша, батя и сестра!
Здесь - час проходит, как минута,
Здесь не в ходу беда и страх...
Здесь навсегда свою Анюту -
Держу - как счастье на руках!
Не плачьте - радоваться надо:
Уже не больно... Скоро суд...
Жизнь - это только часть награды,
Придёт пора - вас позовут!
Здесь всё поярче: в четверть, вдвое...
Здесь тела нет, но больше - чувств...
Надеюсь, я забрал с собою -
Всю вашу будущую грусть!
Уже здесь нет ни тьмы, ни свея,
И всё понятно без затей:
Чем выше - тем оно виднее,
Чем легче - тем и тяжелей...
Здесь - хорошо, здесь нет мороза,
Улыбки - шире, чем окно...
Мои родные, вам за слёзы -
Заранее всё прощено!
Не надо плакать, ах - не надо...
Здесь души - как единый рой...
Пока вы помните - я рядом,
Я по-другому, но живой!
Всё - не могу: себя не слышу,
Того, чем слышат - больше нет...
От нас - вам снег летит на крыши,
И не ищите - здесь ответ!
Здесь - хорошо, здесь света много,
Я, на весу, в краю аллей,
Один из тех, кто даже Богу -
Чуть-чуть - но всё-таки нужней...
Я вижу вас - уже не глядя,
Мне - не было и сорока...
Там я не смог сказать: - "Прощайте...",
А здесь не говорят: - "Пока!"
Люблю! Из неба, из тумана -
Хоть нечем, но скажу сейчас:
Там, на земле, я буду - в Ане,
Я буду - в памяти у вас...

Чесно кажучи, це була така підтримка для мене, мені здалося, що я поговорила з сином... Ігор мені навіяв, що мій син і у онучці, і в мені - всередині та навколо нас... Коли я лежала в лікарні, він дзвонив , переживав, підтримував мене.

Він справжній патріот України, зараз його сторінка закрита, я не зможу вам показати його вірші, написані його українською душею.

Я розповіла вам трохи про свого друга. Говорять, що справжній друг, як брат. Ось і в мене до Ігоря, хоч ми з ним не зустрічалися, родинне ставлення. Іноді я готова зробити для нього навіть те, чого б не зробила для самої себе) Хто сказав: "Чи став ти чистим повітрям, хлібом і ліками для друга свого? Інший не в змозі звільнитися від власних ланцюгів, проте свого друга рятує".))

Ось так мене сьогодні надихнув мій випадковий вірш, який хтось підняв угору - на одкровення про справжню дружбу, коли в біді не кидають і зайвого не питають...
Бажаю Ігорю щастя і сімейного, і професійного. Здоров'я йому, його дітям, онукам, (їх у нього троє), здоров'я його чотирилапим друзям.

Дякую всім за увагу, за дружбу та підтримку.

Ольга Зоря