В погоні за диким Кюлєм

Мої собакси вирішили такі мене доконати. Як завжди - все вчасно. Завтра у мене імплантація. Не щось прям супер, але все ж таки операція. А тут Еркюль вирішив, що це найкращий момент, щоб застудити вухо. Я хула, що раз чи два на день хтось взвизгиває і підозри у мене були. Але їх же шістнадцять і я ніяк не могла зрозуміти, хто саме. А сьогодні з ран очку ходить Крокодикюль - голова набік й трясе. Ну, зрозуміло!

На щастя у мене був Аурікап (собачники, це те, що must have). Коштує недорого, але допомагає і як гігієнічний засіб, так і ось в таких ситуаціях. Щоправда при запаленнях - це лише перший крок, далі до вета і за мазючкою.

Собакси його капець не люблять. Хоча от тут я вам точно скажу - при гігієнічній обробці всі їхні страждання - брехня. Звідки знаю? Так я майже всі ветеринарні препарати на себе спробувала і точно знаю, що пече і що яке на смак. Ні-ні, пігулки не їла, тільки кінчиком язика пробувала, бо мені треба розуміти, чи перетирати в порошок чи так пхати, гірке воно чи ні. Так от, Аурікап - він на травках, приємно пахне, чистить вушко і все. Але собакси це собакси, їм все треба довести до шекспірівського рівня.

Але Еркюль, він же чому Крокодикюль, а тому, що він абсолютна некерований собакса. Він добрий, лагідний, але фантастична істеричка. В перший раз мені вдалося приманити його паштетом і бухнуться зверху. Він маленький (метис такси), але сильний капець! Ввечері спіймала просто випадково. Але ці два прийоми він вже зрозумів. Як буду ловити завтра - от чесно не знаю. Але зараз вже голову тримає рівно, мабуть стало краще. Ну що ж… Завтра насичений день, то ми спати 😉

Крокодикюль чорний зліва, поруч - Скрьоня