Абсолютно ніякий день 🙁

У мене були на сьогодні такі робочі плани й сподівання… Я навіть уявляла, як все буде: спокійно сяду, візьму кавусю, планшет, почну з одного, потім другого, і день складеться у щось зрозуміле і правильне. Тим більше, що таких днів у мене в березні буде ох як мало. Але по факту я так і не змогла зібратися, щоб зробити хоч щось. Ну тобто взагалі нічого. Нуль.

Це дурне відчуття — коли день ніби був, але його ніби й не було. Ненавиджу таке. Він просто розчинився десь між ранковою кавою, відкритими вкладками і постійним «зараз почну».

Хоча ні, трохи брешу. Левову долю часу витратила на пошук судової практики. І безрезультатно. Оце, мабуть, найгірше. Коли витрачаєш години — і нічого не можеш взяти з собою як результат. Ні тексту, ні рішення, ні навіть відчуття просування вперед. Просто порожнеча. Ну принаймні зрозуміло, що давати таке завдання студентам сенсу немає. У мене є пара прикладів й цього мабуть достатньо. Ще склала кілька задач для студиків. Це корисно, звісно. Але цього якось трагічно мало, щоб сказати собі: день прожито не дарма й я просунулася вперед прям аж ух як! Фігня. Майже нічого.

Хоча сьогодні, мабуть, все мало піти не так із самого початку. Привезли корм. Я, чесно кажучи, дуже зраділа, що встигли, бо там крім сухого корму ще паштет. Це моя маленька стратегія втечи з дому зранку — видати паштет, щоб собакси були зайняті і не влаштовували концерт, коли я їду. Особливо коли треба їхати рано. А завтра саме такий день.

І що ви думаєте? Привезли котячий корм.

Я побачила це вже вдома, коли відкрила коробку. І в цей момент було якесь тупе безсилля. Якщо відмовлятися — то від всього. А сухий корм у мене закінчився сьогодні. Просто закінчився. Без запасу. Без плану Б.

Подумала, може я сама помилилася… Перепровірилаа замовлення - ніт,,замолвила собачий… Ну ОК, перезамовлю, а цей кішки зʼїдять із задоволенням.

Ну й собаксам завтра дам котячий. Один раз нічого не станеться. Я себе цим заспокоюю. Хоча сам факт цієї ситуації якось символічно вписався в загальну безглуздість цього дня.

По дому теж нічого не зробила. От реально нічого. І найобразливіше, що світло було. І вода була. Не було лише мене — тієї версії мене, яка хоч щось робить.

А завтра треба їхати до Києва. З самого ранку. Обіцяють ожеледицю. І перекриття доріг. А значить знов така дорога, яка забирає сили ще до того, як день почався. Й починає вже сьогодні, бо я, в своїх кращих традиціях, психую заздалегідь.

Я вже зараз відчуваю цю втому наперед. І від цього якось зовсім сумно.

Щоб не було так сумно, покажу вам Дракона Мішель. Це моя подруга їй кофточку подарувала

І трохи собачих мудрощів від Печеньки та Мішельки