Боягуз тижня 😁

Машину сьогодні не виганяла, прогріла во дворі. Вирішила не ризикувати, бо зранку було дуже багато дописів про аварії. Якщо я впевнена в собі й в своїх колесах (в усіх сенсах), то це зовсім не означає, що я так само впевнена в решті водіїв. Тому на прогулянку потопала пішки, взявши лише одну собаксу - Умочку. Ну бо гуляли ми по селу, а значить максимальна кількість собакс, яких я можу контролювати (особливо враховуючи мої фізичні обмеження зараз) - це одна.

Спочатку ми пішли в бік лісу. Я розраховувала погуляти там. Але на нас чекав упс... Слідуючи старій сільській традиції, сусідські собакси обгавкали Умочку з-під воріт. Наступне, що я побачила, це як немаленька Умочкіна корма повертає за різ в бік дому. От така вона у мене відважна дівчинка 😂 Насправді Умка, попри розмір, істота виключно диванно-подушкова, тому чекати від неї чогось іншого було б верхом наївності.

З усіх сил намагаючись не нає... впасти, бо під шагом снігу був суцільний лід, я доковиляла до воріт й почала умовляти вразливу дівчинку піти гуляти в інший бік. Нарешті мені це вдалося й ми нічогенько так погуляли, дійшли до маленького озера неподалік нашого будинку. Там ми орієнтувалися по слідах якогось відчайдушного авто, бо під снігом не видно, що там під ногами, а викупається в таку погоду ну дуже не хотілося. Втонути точно не втонеш, а от підхопити простуду цілком можливо.

Повернулися додому, погодували лелеку й ворону. Потім забрали з майстерні мій обруч. Сьогодні я розширюю кількість терапевтичних засобів. Потім помили каремати. Це ще один напрямок. Хто б мені сказав десять років тому, що я буду виконувати ці вправи з лікувальної фізкультури...

Ще щодня думаю, як було б гарно побігати на лижах... А вони в мене є! Як дитина, що виросла в Заполярʼї, катаюся я гарно. Але ж в моєму стані не ризикую вже робити це одна, бо можу раптом впасти й щось зламати. Й як тоді? А кампанїї немає, лижі тут в селі не дуже популярні, а дарма.