Планувати – марна справа

Ми отримуємо те, що отримуємо. Крапка. Сьогодні знов пішло не туди. Ну тобто не зовсім не туди, адже те, що я робила, все одне треба було колись зробити. Тепер лише питання, коли робити те, що я планувала на сьогодні. Знов без вихідних? Ну, супер… Щось мене це вже перестало смішити… ага, вже не смішно…

Продовжується гонка перед 1 червня, коли всі журнали «підуть на переатестацію», а значить треба встигнути написати і опублікувати все, що треба. А список у мене там – краще не озвучувати… Я навіть думати не хочу, як я встигну.

Водночас все частіше починаю думати, що зі здоровʼям треба щось робити, бо чим далі - тим сумніше перспективи. Раніше хоч бігова доріжка була - я по ній ходила. А тепер вона здохла, треба везти до Києва. А як її в машину запхати? Я одна її просто не підніму.

Зрештою подумала, що раз я ходити по вулиці толком не можу, то може велик? Візьму когось з собакс і буду їздити хоча б до лісу і назад. От хоча б Більбо! Він молодий і слухняний. Ну тобто бігти може і проблем не створить. Тільки от кліщі… Вони у мене, звичайно, оброблені, але я все одне не довіряю, а різних піроплазмозів боюся більше за пекло.

Поки всі постять фоточки квітів, мені й похвастатися особливо нема чим.. У нас холодно і мокро. Моя магнолія навіть не планую квітнути. Вилізли кілька гіацинтів, морозник і фрітілярії. Це все. В сад носа не кажу, бо мокро і брудно.

Решта квітів теж по трохи вилазить, особливо після того, як я закрила клумби від собакс.

Тривога почала підривати частіше, от точно орки щось готують на черговий Великдень, вони цього року один за одним. Наступний як раз також і орочий. Коротше нічого доброго я від цих вихідних якось не очікую.

Завтра зранку заняття, але, на щастя, дистанційно. Проведу і буду далі приводити в порядок свою публікаційну діяльність.