Ура! Вийшло!

Сьогодні я нарешті поставила на місце акумулятор й завела машину. Якщо чесно, то можна було це зробити вже вчора. Й навіть позавчора. Але мені було стрьомно. Стрьомно, бо якщо б вона не завелася, то стало би ясно, що я маю велику проблему, бо при моєму способі життя відсутність власного транспорту це дупа. Це не про хотілки й не про ледачу дупу. Я просто фізично нічого не встигну, не привезу корм або солому, не відвезу собакс в ветклініку. Це не місто, де можна викликати зоотаксі. Це село.

Але движок стартанув майже одразу й я видихнула. Звичайно візит до електрика не скасовується, але я принаймні зможу до нього доїхати!

В гарному настрої завершила ще одну статтю, відправила в редакцію. З цим поки все. Журнал виходить раз на два місяці, тож маю час підготувати наступну, не заганяючи горобця в полі.

Планувала також сьогодні потушити мʼясо й зробити паштети для собакс. Але в графіки внесли чергові зміни, в результаті яких ми опинилися без світла аж на 12 годин. Ну ладно. Головне, що інтернет є.

Сьогодні прийшов останній в цьому місяці гонорар і я, розуміючи перспективи, замовила нарешті Жюлі й Чучундрі «бабушкові» жилетки. Вони у мене обидві вже дуже немолоді й короткошерстні. Зовсім скоро я вимкну опалення в будинку й треба зробити так, щоб вони не мерзли.

Поті раптово переглянули з собаксами «». Раптово, тому що я взагалі не планувала його переглядати. Просто натрапила на кліп, де використовувались кадри з цього фільму. З самого фільму я памʼятала лише епізод з собаксою (хто б сумнівався).

Ну й на останок - милоти вам в стрічку. Чорний це Крокодикюль. Біленька - Печенька. А в якості подушки - Степан.