Рукопис поетичної збірки вже у видавця!

Шановані і шановні пані та паніні,

Нарешті! Нарешті я відправила рукопис своєї майбутньої поетичної збірки в видавництво! Я досі не вірю, що це сталося, що я перемогла сама себе і допрацювала цю багатостраждальну збірку!

Я мусолила той рукопис багато-багато років. Почала формувати його в 2018 році, потім щороку (три рази) допрацьовувала і відправляла на літературний конкурс — щоб виграти і отримати в якості винагороди друк збірки коштом видавництва. І от в 2021 році мені це вдалося, рукопис взяв ІІ премію (першої в тому році не присуджували) і заробив право стати книжкою.

І що ж я? Кілька днів пораділа несамовито (бо я мріяла про цю премію ще з 2005 року, коли вперше послала свої незграбні на той час шкільні вірші на цей самий відомий у вузьких колах конкурс), і… заклякла. Зрозуміла, що хоч рукопис і виграв, я його вже трохи переросла, і буде соромно подати в друк отаке, як є. Треба було терміново вдосконалити збірку — викинути надто банальні вірші і додати сильні, написані протягом того крайнього року очікування премії. Конкурс дозволяв зміни в рукописі на приблизно 30 %, тому все було «легально». Тож я взялася за вдосконалення рукопису.

Поки я гралася у нескінченне вдосконалення, почалася повномасштабна війна. Література стала на оборону також — всі затребувані праці мали трубити про напад росії. Якщо в книжці не було нічого про війну, то який смисл був у цій книжці взагалі? Так я відчула. І сказала собі, що в сраку мою довоєнну поезію можна засунути — вона не актуальна.

Але минуло кілька років, і в суспільстві знову почався запит на читання чогось не воєнного. Я могла це добре відслідковувати, бо протягом 2023-2024 активно виступала з віршами, їздила в тури для збору донатів.

Тож я подумала: а що як додати в рукопис третій розділ — розділ віршів про війну? Але так, щоб це було органічно і по змісту, і по дизайну. І я почала мізкувати, як це зробити.

Реальне рішення прийшло мені в голову аж на початку 2025 року. Воно вимагало кількох додаткових ілюстрацій пластиліном. Звертатися до дівчини, яка робила стартові ілюстрації в 2018 році, я не хотіла, бо ми тоді негарно розійшлися (вона хотіла більше грошей за свою роботу, ніж я оплатила, хоча на старті сама ж озвучила «заплати, скільки вважаєш за необхідне»). Сум я вже не памʼятаю, чесно. Але факт залишався фактом: якщо я через стільки часу знову до неї звернуся, то або сума буде космічна, або вона просто відмовиться, щоб дошкулити мені. Так чогось я подумала тоді, в 2025 році. Може, і несправедливо щодо неї. Але. Я все ж сходила в відділ канцтоварів, купила кілька пачок пластиліну, і почала ліпити — прямо на робочому місці, після 18:00, коли офіс напівпорожнів.

Чесно: йшло важко. Бувало, я зліплю кілька аплікацій, а воно «не те». Тож я все знищувала і починала спочатку.

Потім вагітність мене знову вибила з колії на принаймні перший триместр. Таким чином, основну роботу з упорядкування текстів та ліпки ілюстрацій я зробила вже безпосередньо перед виходом в декрет — восени 2025.

Основну, але не всю! Не вистачало ілюстрації до сторінки з написом «ІІІ розділ» (вірші про війну), принаймні ще двох ілюстрацій до текстів того ж ІІІ розділу (для балансу з іншими розділами). І обкладинки не вистачало, звісно ж. На конкурс я відправляла банальну ідею обкладинки у вигляді велосипеда, але кінцевий продукт мав би бути значно крутішим — велосипед повинен візуалізуватися не буквально, а метафорично. І це було найважче.

Сісти за ці ілюстрації я змогла аж в травні-червні 2026, коли малюк трохи підріс, і мама з ним довго гуляла надворі. Тоді буквально однією рукою я куховарила і прибирала, а іншою ліпила ілюстрації. Було страшно напряжно, бо я людина, яка любить зловити гіперфокус, і горбатитися над однією справою годинами, а не постійно шарпатися і перемикатися.

Обгортку я здизайнувала вже аж в Камʼянці на початку липня. Вона вийшла просто ідеально. Я не покажу, щоб не зурочити, бо її ще має затвердити видавництво.

Також у липні я отримала передмову до моєї збірки від чудової мисткині Анни Т. Аня погодилася зробити це ще в травні, але дописати все так, як їй бачилося, зуміла лише в кінці липня.

Щойно в мене було все: упорядковані та вичитані мною віршів, передмова, фотографії всіх-всіх ілюстрацій пластиліном, дизайн обкладинки в PSD, я форварднула його zip-файлом верстальниці. З верстальницею мене звела Анна Т., до речі.

Я оплатила роботу і Ані, і верстальниці — але це були дуже символічні суми, дякую від усієї душі дівчатам. Адже поки я в декреті, грішми не порозкидаєшся.

---

Ілюстрації, які я зліпила:

---

Вчора я нарешті сформувала лист, що рукопис готовий, і направила головному редактору видавництва через фейсбук. Трохи боялася, що він скаже щось на кшталт: «поїзд пішов, ще довше не могла фруструвати?» Але він відписав, що чекає рукопис на своїй корпоративній пошті, і що за тиждень випускова виходить з відпустки й візьме матеріал в роботу. Ю-ху!

Правда, головред також попередив, що раніше грудня книжка не вийде, бо в них черга на друк вже по листопад. Та будь ласка, хай би вийшла хоч до літа 2027!

Коротше, як вийде, ви обовʼязково дізнаєтеся. 😅