Труднощі при посадці на потяг з немовлям і коляскою

Жалілася тут одна жінка, як їй самотужки осідлати потяг разом з малесенькою дитинкою та громіздким дитячим візочком, який не проїде вузькими коридорами купейного вагону.

Розказую.

Найперше, що я зробила, це запитала ШІ про ширину проїздів у вагоні, але сухим питанням не обмежилася, чисто так по-людськи додала, що мені самотужки їхати потягом разом з малесенькою дитинкою та громіздким дитячим візочком. 🤔

Джемінай виявилася не сучкою, і а дуже по-людськи допомогла: написала, щоб я залелефонувала на вокзал і замовила собі послугу заносу візочка в вагон. Ооо, а так можна було?! Я б не здогадалася.

Отже, я погуглила, і замовлення послуги виявилося можливим через сайт, без дзвінків. Я написала собі нагадування, що приблизно за добу маю подати заявку.

Поїзд вирушав в вівторок о 23:53, а заявку я заповнила в понеділок о 22:00 (щойно вляглася після вкладання малюка). Заповнила, і одразу на бокову. Але хрін там — мені починають дзвонити! Блядь, думаю, якщо не візьму, то скасують мою заявку. Якщо візьму, то розбуджу малюка, і потім буду мучитися з заколисуванням. Ну якого чорта мені дзвонити о 22 годині?! Дебіли.

Не придумала я нічого кращого, ніж накритися ковдрою з головою і розмовляти пошепки. Жінка на тому кінці бадьоро повідомила, що заявку вони отримали, але оскільки я не людина з інвалідністю, то послуга заносу візочка буде платною. Та байдуже, хай буде, — сказала я, — лиш би якось допомогли потрапити в потяг. Жінка сказала, що мені зателефонують завтра і повідомлять всі подробиці. Ну гаразд. Малюк, до речі, не прокинувся.

Наступного ранку я була сильно заклопотана (прикорм малюка, самій поїсти, вмитися, складатися в дорогу), тож о 9:02 ранку не почула дзвінка з Укрзалізниці. А передзвонила — потрапила на загальну лінію, де повисіла хвилин 7, і мене так і не з'єднали з оператором. Що ж, передзвонять, – подумалося.

І справді передзвонили, ближче до 15 години. Бадьорий чоловічий голос повідомив, що заявку прийнято і одобрено, ось вам номер телефону чергової, щойно прибудете на вокзал, то набирайте, і до вас пришлють вантажника. Ну супер.

Мій Гришка завіз нас із малюком на вокзал близько 23 години, а сам швидко помчав назад, щоб вписатися в єбучу комендантську годину. Я залишилася стояти в черзі на металошукач і огляд сумок (вона була довжелезна). Малюк міцно дрихнув у візочку.

Раптом якась сім'я із прогулянковою коляскою зупинилася біля мене, і чоловік повідомив, що з дітьми не треба стояти в загальній черзі, що можна проїздити поза чергою і не проходити металошукач. Сказав йти за ними. Я й пішла.

Нас справді запустили без огляду речей — лише собачка понюхав сумки.

Я намотала кілька кіл холом з касами, і подумала, що прошвирнуся ще — гляну, що нового. Поки колію не оголосили, я не хотіла дзвонити і викликати вантажника, бо що стирчати разом в очікуванні. Надибала я, коротше, новий ліфт на ІІ поверх вокзалу. Його лишень ось десь обладнали, бо ніколи не було. Я зраділа і піднялася, бо шансів, що потяг подадуть на 1 колію, майже не було, а вихід до 2-14 колій лише через ІІ поверх.

Хоч ліфт зробили на ІІ поверх, вихід на колії все одно лише сходами, і досить довгими, без пандусів. На цьому етапі вже потрібен був вантажник. Тож я приготувалася дзвонити черговій, щойно оголосять колію.

І от, блядь, її оголошують о 23:35, і я охуїваю: відправлення з 21 колії ПРИМІСЬКОГО ВОКЗАЛУ!

Так, приміський недалеко, по суті, в 5 хвилинах ходьби. Але я ж із візочком, тому мені довше. Швидко спускаюся тим шикардосним ліфтом назад на грішну землю і направляюся на приміський, паралельно дзвоню по номеру, який дав хлопець з Укрзалізниці. Діалог відтворюю приблизно, по пам'яті.

— Вітаю. Мене звуть так-то. Я подавала заявку на вантажника для заносу коляски, то вже можете присилати його до 7 вагону приміського вокзалу.
— Добрий вечір. Не зрозуміла. Що вам треба?
— Мене звуть так-то, перевірте заявку, там все є. Мені потрібна послуга заносу коляски в купе.
— Я не бачу вашого прізвища в жодних списках. Який у вас номер потяга?
— Номер з памʼяті не назву, це Київ – Кам'янець-Подільський, він зараз на 21 колії.
— Мені треба номер.
— Добре, чекайте, я відкрию квиток і подивлюся. Є, бачу. Номер такий-то.
— Так, так. Дивлюся. Ні, немає заявок на цей номер потяга.
— Ви зараз жартуєте?! Мені двічі телефонували і обіцяли, що заявку прийнято!
— А хто вам телефонував?
— Я не уточнювала їхніх імен! Жінка – вчора о 22 годині, чоловік – сьогодні о 15 годині.
— А то точно з Укрзалізниці?
— Так!!! Обидва дзвінки з офіційної лінії Укрзалізниці, з 044!
— Ну, заявок нема.
— І що мені тепер робити?!!
— А що вам потрібно? Вантажників?
— Так, одного вантажника.
— Що вантажити?
— Дитячий візок!
— То зараз пришлю. Ще раз номер потяга і вагона.
— 😖🤬

Я дуже хотіла виматюкатися, але стрималася. Тим паче, я вже дійшла до приміського вокзалу. Повільно підібралася до 7 вагона, глибоко дихаючи. Здається, я дихала вогнем від злості.

Щойно я підійшла до вагону і припаркувалася там, подзвонив вантажник: йду вже, мовляв, ждіть. Провідниця запропонувала занести коляску, але я відмовилася. Потім такі ж пропозиції поступили ще від трьох мужчин. Всім відмовила зі словами: та вже вантажник в дорозі, людина теж якусь копійку хоче заробити, то нехай вже.

Вантажник з'явився незабаром — товстенький чоловічок плюс-мінус 45 років. Він спершу сказав, що не зможе розібратися, як скласти коляску, і занесе її розкладеною. Але його швидко спіткало фіаско — коляска не вміщалася в коридор. Тож скаржився, що це не його обов'язки, але натискав, куди я казала, і складав коляску. Малюк в цей час спав в мене на руках.

Гроші брати вантажник не планував, але я наполягла – дала 200 гривень. Треба було дати менше, але не мала інших купюр.

Отак я перенервувала, бляха.

---

Картина, що зображає нічну роботу моєї сечової системи 👇 Як на мене, це гарна світлина, така контрасна. Назву її "Золото в ранковому купе".

Не уявляю, що б я робила без пляшок. Бо в туалет хотілося аж 6 разів за поїздку. І весь час немовля спало, тож теліпати його з собою в туалет було імпоссіблє. Як і лишати його самого в незачиненому купе! Тому ці пляшки — моє все. Дякую вам, пляшки. Дякую.