Враження від прослуховування книги "Олгой-Хорхой" Івана Єфремова 1942

Привіт друзі. Хочу розповісти вам про розповідь Івана Єфремова «Олгой-Хорхой». Якщо не напишу зараз – є дуже великий ризик що взагалі не напишу. Тому -пишу 😅

Олгой-Хорхой - науково-фантастичне оповідання, написане 1942 р. в Алма-Аті; вперше надруковане 1944 р. у збірці «П’ять румбів» під первісною назвою «Аллергорхой-Хорхой». Пізніше автор унормував монгольський запис і назва стала «Олгой-Хорхой». Оповідання неодноразово перевидавали й включали до зібрань творів. Ідея оповідання спирається на польові звіти американського палеонтолога Роя Чепмена Ендрюса про легендарного мешканця пустелі Гобі — «олгой-хорхоя» («кишка-хробак»), що дійшли до Європи й СРСР у 1920-х. Сам Єфремов після війни працював у Монголії (1946–1949), багато разів чув легенду, але прямих свідків не знаходив; згадує її і в документальній повісті «Дорога вітрів».

З самого початку прослуховування розповіді кидається її унікальність в роботах Єфремова. Аж надто сильно вона вирізнялася від всіх попередніх робіт. Тут не було звичного для Єфремова питання «універсальності краси», «утопічної комуни» та різких перескоків сюжетних ліній. Натомість була досить спокійна та плавна розповідь про вигадану історію, натхнення на написання якої автор отримав від усних розповідей із легенд про «Олгой-Хорхоя»

В той момент коли автор почав описувати «потворних черв'яків», які живуть в пісках пустині я несвідомо перенісся у світ Дюни, який ще залишив досить сильне враження, що міцно закарбувалось в мене у пам'яті.

Також, як і у більшості фільмів жахів, в мене виникло питання «Чому ж Люди настільки бездумно і надмінно ставляться до речей, які потенційно становлять смертельну небезпеку?». Навіщо йти проти природніх інстинктів, особливо коли попереджають? Ех… Люди.

Розповідь цікава та явно не з тих, які мені найбільше подобаються в роботі Івана Єфремова. Тому радити не буду.