Привіт.
Вчора ввечері, вийшла на балкон, подивитися на зливу, судячи по звуку, мав початися всесвітній потоп. Трохи по спостерігала за блискавицею, таку довгу бачила вперше, цікаво, що такі ж відчуття були не лише в мене. Не часто дивлюся на грозу і не знаю чи рідкість це для природи. Блискавка простягувалась на всю площу неба, яку охоплює погляд… Виглядало феєрично.

Обкладинкою цього допису стане ось така картинка:

В моїй уяві хлопець зображений на ній, це - персоніфікація сонця в Овні, а жінка - Місяця в вагах.
Які вирівнялися на лінії горизонту. Як в Данте:

Пояснення.

Мені хочеться поговорити про це положення.

Щоб було зрозуміліше перенесу цю картинку на коло часу, яке зветься уроборос - змій що кусає свій хвіст.

Сонце - це природній годинник. По його положенню можна визначити приблизний час доби, його астрологічне положення показує календарний час.

Голова змія, що кусає свій хвіст це - альфа і омега. Початок і кінець, адже хвіст (кінець) знаходиться в роті змія і виходить накладка.

голова = початок, хвіст = кінець

Голова астрономічного року = ♈️ , хвіст = ♓️

Що було закладено в цей символ?
(Відповідає ГПТ) :

• смерть народжує життя.
• кінець стає початком.
• майбутнє пожирає минуле.
• день переходить у ніч.
• життя в смерть,
• старість у дитинство,
• минуле в майбутнє.

Є приказка: що мале, що старе. Що, також, говорить про те, що початок і кінець людського життя, мають багато спільного. Старість, ніби, повертає людину до дитячого стану.

Спільними характеристиками цих періодів життя є :

• беззубість,
• лисина,
• примхливість,
• потреба в догляді,
• слабкість тіла,
• емоційність.

Схожа ідея закладена в кінець фільму - «Космічна Одіссея 2001».

Вирізаючи ці кадри, я розуміла, що порушую авторські права, надіюсь, робила це - не даремно і хтось з Вас подивиться це відео.

Відео немає слів, воно лише натякає, на те, що всі люди з цих кадрів, це - одна й та сама особа.
Дія відбувається на Місяці. Ось тут, герой спостерігає за останніми митями свого життя.

Перед дідусем зʼявляється темний моноліт він протягує до нього руку.

Далі фокус зміщується на моноліт.

Після чого, знову повертається до ліжка на якому, лежить не дідусь, а малюк.

Більше інформації про цей сюжет знайдете натиснувши на слово сюжет .

Кажуть перед смертю все життя пролітає перед очима.
Уявимо, що все своє життя Сонце танцювало вальс і ось дійшовши до даної точки, прийшов час регресії.

Сонце баче нічне світило 👁️, що відбиває його світло як вода чи дзеркало.
Сонце - час, що йде вперед.
Місяць більше нагадує регресію, ретроградне відображення «сонячного вальсу», повернення назад.

Музична пауза :

Автор вірша — Микола Вінграновський.

Я скучи́в по тобі́, де не́бо молоде́,
Два́ на́ших і́мені розлу́ка вполюва́ла
Й за ру́ки їх, розлу́чених, веде́,
Ота́к дові́ку б їх не розлуча́ла.

Люблю́ тебе́. Бою́сь тебе́. Дивлю́сь
Висо́ким срі́бним по́глядом на тебе́.
З вогню́ і вод, від не́ба і до не́ба
Твої́м ім’я́м на тебе́ я молю́сь…

…Зимо́вий сад під во́роном білі́в.
Стоя́ли о́чі у вікні́ сухо́му.
Смерка́лося. Годи́на йшла́ на сьо́му.
Життя́ лежа́ло ти́хо, як посі́в.

І гля́нув я на тебе́ з білоти́,
Забі́г туди́, забі́г і зві́дти гля́нув!
Тебе́ я про́шу: з по́гляду, з тума́ну,
З моги́л і ві́тру се́рце відпусти́!

Душа моя́ в цвіті́нні — і нема́є,
Нема́ цвіті́ння — бі́льшого нема́!..
А снігопа́д над во́вком проліта́є
І Ріг Криви́й пово́лі обійма́.

Дякую за увагу.