Едгар Аллан По, "Провалля і маятник".

Привіт. Я прослухала оповідання Едгара Аллана По, "Провалля і маятник". Для зацікавлених залишу відео з аудіозаписом цього оповідання.

Описувати його своїми словами, мені не хочеться, але це оповідання дуже резонує з моїми уявленнями про «маятник» і доведеться викручуватись.

Темна атмосфера цього твору, досить глибока і автор вміє перенести читача в події свого оповідання…
Ось з таких слів починається знайомство з його головним героєм.

«Вирок — моторошний смертний вирок — то було останнє, що я ще розчув. А потім голоси інквізиторів неначе злилися в невиразний глухий гул.»

«Провалля і маятник»
Едгар Аллан По.

Я не вмію наводити на читачів жах, так як автор цього твору, тому буду цитувати текст…
Цитат буде багато.

«Я бачив, як з їхніх уст ще сходили слова, що були для мене присудом Долі. Я бачив, як ті уста розтягувалися, коли проголошували мені смерть. Я бачив, як вони вимовляли моє ім'я, і здригався, бо не чув жодного звуку. І бачив, проймаючись нестямним жахом, як легенько, ледь помітно поколихувались чорні запони на стінах зали.»

«Провалля і маятник»
Едгар Аллан По.

Після такого вироку, він змарнів та знепритомнів, а після того, як прийшов у свідомість в його голові лунали ось такі думки…

(Мені дуже цікаво, де ж ми знаходимось під час сну і чому сон називають маленькою смертю… )

«Пробуджуючись із найміцнішого сну, ми розриваємо павутинчастий серпанок якогось сновидіння. Але вже наступної секунди (такий благенький цей серпанок!) ми не пам'ятаємо, що нам снилося. Опритомнюючи, людина проходить через дві стадії: перша — це стадія інтелектуального чи духовного існування; друга — фізичного. Якби ми, досягши другої стадії, могли оживити враження з першої, то вони, можлива річ, вельми промовисто розповіли б нам про прірву потойбічності. Але що воно таке, ця прірва? Як хоча б відрізнити її тіні від тіней могили?»

«Провалля і маятник»
Едгар Аллан По

В напівпритомному, після слів вироку, та непритомному стані герой знаходиться дуже довго.
А автор бере чорну фарбу та густо зафарбовує нею своє оповідання… Так, що по спині пробігає холод провалля…

В якому опиняється головний герой, коли знову приходить до тями та нічого не намацуючи, боїться ступити крок, щоб не втратити надію, на те, що він не в могильному склепі.

Та треба щось робити й він йде у здовж стіни в суцільній непроглядній темряві своєї потойбічної вʼязниці. В моїй уяві спливають кадри з кліпу гурту Metallica… Непробачений - Unforgiven…
Я додам їх для нагнітання обставин оповідання…

Підкреслюючи зубчики, подібні до тих, що знаходяться на коліщатах маятникового годинника.

«Я простяг руку вперед і аж здригнувся, пересвідчившись, що моє тіло лежить на самому краєчку круглого провалля, глибини якого я, звісно, не міг і приблизно визначити в ту хвилину. Обмацуючи його муровану стіну, я спромігся відломити грудочку тиньку й кинув у прірву. Чимало секунд я слухав, як вона лунко відскакує від стін ями, все нижче й нижче, аж нарешті почувся глухий сплеск води, повторений гучною луною. Ту саму мить десь угорі наді мною хутко так неначе відчинились і зразу ж зачинились якісь двері, слабкий промінчик світла розтяв морок і тут-таки й погас.»

«Провалля і маятник»
Едгар Аллан По…

Чи зустрінеться герой з маятником чи смертю, зможете дізнатися ознайомившись з цим оповіданням …

Символізм цього твору
очевиден, історія про крайність, таку як, падіння Люцифера у безодню…

І те, що крайність не кінець, вона початок протилежного циклу.

Ну і як прийнято в міфології та символізмі - найтемніша частина доби наступає перед світанком.

Я підготувала для вас не величеу музичну паузу, на цей раз про безодню.

Музична пауза - Тhe Нardkiss - Прірва.

Хто читає слова до пісень ? Напишіть чи варто додавати ? І як Вам взагалі рубрика «Музична пауза»? Продовжувати, чи не варто витрачати на це час?

Дякую милі друзі, за Вашу підтримку та увагу. :)