Травневий ранок
Травень — чудова пора. Повітря наповнене свіжістю, усе навколо зеленіє, а птахи співають так голосно, ніби радіють кожному новому дню. Грайливі промені ранкового сонця пробралися до кімнати й торкнулися обличчя хлопчика. Усе ще усміхаючись своєму сну, він повільно розплющив очі.
Відчуття нового дня, який неодмінно принесе щось цікаве, одразу наповнило його радістю. Із ледь відчиненого вікна долинала ранкова пташина пісня. Цей особливий ранковий настрій завжди викликав у нього передчуття чогось незвичайного. Мабуть, саме двома словами — очікування дива — можна було описати стан хлопчика.
Чути було як тато ходив по кухні і запах його улюбленої страви мабуть і розбудив хлопчика-смажена картопля! А мама вже накривала на стіл, акуратно розставляючи чашки й усміхаючись у передчутті сімейного сніданку. Уся кімната наповнилася теплом і тихим шелестом ранкових справ. Тато про щось жартував із мамою, і вона заливалася своїм грайливим сміхом.
Валятися в ліжку було нудно, тож хлопчик підвівся, потягнувся, зробив кілька вправ ранкової зарядки, насипав корм рибкам і попрямував до ванної. Дорогою сказав:
— Доброго ранку!
— Ти вже прокинувся? — як завжди лагідно й трохи здивовано мовила мама, хоча сама вставала дуже рано. — Іди вмивайся та приходь до столу. Я приготувала тобі запіканку.
— Добре, — відповів син.
Він подумав про себе, що й так іде вмиватися, і що дорослі іноді дивні: навіщо говорити те, що й без того зрозуміло? Але ця думка одразу зникла, щойно холодна вода торкнулася обличчя. Залишки сну розвіялися, а в голові стало легко й ясно.
Спочатку він подумав про школу та майбутню контрольну, але дуже швидко ці думки змінилися іншими. Сьогодні ж п’ятниця! А це означало, що завтра вихідні й нарешті можна буде весь день належати самому собі.
Хлопчик почав міркувати, який маршрут вибрати для завтрашньої прогулянки і що нового принесе йому похід до Лисої гори. Думки про майбутню пригоду швидко відволікли його від шкільних переживань, і він сів за стіл зі щирим апетитом.
Батько вже закінчував снідати. Він поплескав сина по плечу, поцілував маму й почав збиратися на роботу. У нього була звичка виходити раніше за всіх: він прокидався вдосвіта й часто сам готував собі сніданок.
Мама ж зазвичай займалася домашніми справами мало не до півночі. Чомусь їй подобалося прасувати чи лагодити речі саме в тиші, коли чоловік і син уже спали. Тому за негласною домовленістю вона вставала трохи пізніше за батька.
Хвилинна стрілка годинника невпинно наближалася до восьмої. Настав час одягати шкільну форму й збирати портфель. Це була єдина ранкова справа, яку хлопчик завжди залишав на останню хвилину. Він закинув портфель на плече й усміхнувся. Попереду був звичайний шкільний день, але саме з таких простих ранків і народжується щастя.
ця історія написана для Української майстерні українців у Британії. Приєднуйтесь до ТГ каналу t.me/ukr_lit_uk
