Звичайні дні

Доброго ранку, шановна спільното!

Щось у нас останніми днями настільки мало світла, що вже навіть не смішно. Я вже якось казала, що все, що мені справді критично, це час від часу запускати пральну машинку, так ось, ця проста дія опинилася під загрозою. Тож потроху починаю нервувати. Але сподіваюся, що за кілька днів все повернеться до якоїсь плюс-мінус норми, тобто до відключень за графіками, бо зараз вони суто аварійні. Вже понад пʼять днів я навіть блогом не займаюся, а ось це вже дуже погано, це треба виправляти. З іншого боку в мене такий стан, що дивно, що я взагалі дихаю.

Намагаюся переконувати себе, що все минеться, і знову буду спокійно собі працювати. Зрештою воно завжди минається, в цьому весь сенс. Але кожного разу є відчуття, що ти не вивезеш. Що це назавжди, і краще не стане ніколи. І в цьому теж весь сенс. Просто воно так працює. Сьогодні хотіла вже просто до останнього не вилізти з ліжка, але прийшли лагодити інтернет, який в нас кілька днів тому печально згорів, тож довелося підвестися. Тепер сиджу і не знаю, що робити далі, бо сил немає взагалі, навіть просто на існування.

Взагалі-то до кінця року мені наче мало приїхати ще кілька посилок з книжками, але чогось я не бачу відправок. Видавництвам вирішила вже не писати, ну бо сенс. Приїдуть - добре, не приїдуть - буду розбиратися вже після нового року. Звісно прикро, якщо не приїдуть. Але зараз в мене і без того вистачає співпраць.

Намагаюся перевести блог на органіку і поки що результати кепські. Цього року напевно доведеться дуже багато над цим попрацювати, та я поки що гадки не маю, як. Але подивимося.

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

Something has been happening with us for the last few days that it's not even funny. I once said that all that's really critical for me is to start the washing machine from time to time, and now this simple action has been threatened. So I'm starting to get nervous. But I hope that in a few days everything will return to some plus-minus norm, that is, to scheduled outages, because now they are purely emergency. I haven't even blogged for over five days, and this is already very bad, it needs to be fixed. On the other hand, I have such a condition that it's strange that I'm breathing at all.

I'm trying to convince myself that everything will pass, and I'll be able to work calmly again. In the end, it always passes, that's the whole point. But every time there's a feeling that you won't get it out. That it's forever, and it'll never get better. And that's the whole point too. It just works that way. Today I wanted to stay in bed until the last minute, but they came to fix our internet, which sadly burned out a few days ago, so I had to get up. Now I'm sitting here and don't know what to do next, because I have no strength at all, even to simply exist.

Actually, I was supposed to receive a few more parcels with books by the end of the year, but for some reason I don't see any shipments. I decided not to write to publishers anymore, because that's the point. They will come - okay, they won't come - I'll figure it out after the new year. Of course, it's a shame if they don't come. But now I already have enough collaborations.

I'm trying to turn the blog into an organic one and so far the results are not good. This year I'll probably have to work a lot on it, but I still have no idea how. But we'll see.

With love, your Foxy