Ранок у Києві — Morning in Kyiv
Доброго ранку, шановна спільното!
Поки що не зробила нових світлин, тож продублюю фотки подарунка з попереднього допису. Ніч в Києві була - просто жах. Ми з дівчатами все одно спали в ліжку, але вибухи не припинялися всю ніч, а потім весь ранок десь аж до одинадцятої. Я свідомо не вставала до самого відбою тривоги, ну бо нащо. Обіймала собак і чекала, поки весь цей жах закінчиться. Потім коли вже почула відбій встала, заварила каву (майже останню, до речі. Хочу відмовитися на якийсь час від цієї звички, бо пʼю залізо, і треба б було це зробити), і відкрила стрічку новин. А там... А там треш. Очікувано, але все одно безмежно боляче. Коли вже ця країна 404 схлопнеться?!? Ненавиджу. І кожного разу здається, що неможна вже ненавидіти сильніше, але ні, можна. Моя русофобія кожного разу недостатня.
Все одно сьогодні з чоловіком плануємо вилізти з дому, поїхати в Сенс. Цей план ми склали ще вчора, тож зараз чекаємо відбою тривоги, щоб поїхати. Це вкрай важливо вже просто для мого ментального стану. Тому що зозулька зовсім полетіла, і дати мені трошки дофаміну зараз критично. Дати трошки нормального життя, ту бісову чашку кави, тістечко, нову книжку, якийсь дармовис, може ще щось. Просто для настрою. Тому чекаємо відбою і все одно поїдемо. Життя триває, і зозульки треба підтримувати. Вже майже два тижні я з останніх сил борюся, і все ще відмовляюся від госпіталізації. Сподіваюся на покращення, бо зараз я вже на тих самих дозуваннях ліків, які в мене були до спалаху манії.
Ось, якось так в мене все. Більше нічого нового. Єдине, що я зараз підтримую на плаву, це блоги, ні на що більше сил не вистачає. Але блоги підтримувати критично важливо, не можна ж взяти і розвалити те, що я так довго і старанно будувала.
З любовʼю, ваша Foxy
Good morning, dear community!
I haven't taken any new photos yet, so I'll duplicate the gift photos from the previous post. The night in Kyiv was just awful. The girls and I slept in bed anyway, but the explosions didn't stop all night, and then all morning until about eleven. I deliberately didn't get up until the alarm went off, because why bother. I hugged my dogs and waited for all this horror to end. Then, when I heard the alarm go off, I got up, made coffee (almost my last, by the way. I want to give up this habit for a while, because I drink iron, and I should have done it), and opened the news feed. And there... And there's trash. Expected, but still infinitely painful. When will this country 404 collapse?!? I hate it. And every time it seems that it's impossible to hate more, but no, you can. My Russophobia is always insufficient.
Anyway, today my husband and I are planning to leave the house and go to Sens. We made this plan yesterday, so now we are waiting for the alarm to go off so we can go. This is extremely important just for my mental state. Because the zozulka has completely disappeared, and giving me a little dopamine is critical right now. Giving me a little normal life, that damn cup of coffee, a cake, a new book, some freebie, maybe something else. Just for the mood. So we are waiting for the alarm to go off and we will go anyway. Life goes on, and the zozulka must be supported. I have been fighting with all my might for almost two weeks, and I still refuse to be hospitalized. I hope for improvement, because now I am already on the same dosages of medication that I had before the outbreak of mania.
That's how it is for me. Nothing else is new. The only thing that keeps me afloat now is the blogs, I don't have enough strength for anything else. But maintaining the blogs is critically important, you can't take and destroy what I have built for so long and diligently.
With love, your Foxy
