Все ще з зозулькою

Доброго ранку, шановна спільното!

Почала писати цей допис за 15 хвилин до розмови з психіатром. Вже вангую, що він буде топити за стаціонар, а я без поняття, за шо буду топити я. От не знаю. Вкотре не знаю, що робити. Здавалося б за стільки років вже маю знати, але коли доходить до каю, ти завжди опиняєшся без сил, без ресурсів, і без варіантів, що тобі робити, щоб виправити ситуацію. І завжди не на часі, завжди. Завжди є щось важливе, що ненавидить можна взяти і кинути. І зараз так само.

Треба працювати, треба налагоджувати життя, треба триматися, треба, треба, треба. Завжди щось треба. От і зараз теж треба. Звісно якщо в мене остаточно зірве дах - всі треба відійдуть на задній план, бо з повною психотичною симптоматикою я буду ні на що не здатна. Тому добре було б до цього не доводити. Тож подивимося, що зараз можна зробити, щоб цього уникнути.

Сьогодні буду писати ще одному видавництву, бо щось цього місяця я сильно просідаю по співпрацям. Треба б більше, бо баланс по блогу не сходиться. Починає підбішувати, що вже забагато зусиль, щоб він сходився, але мабуть так буде ще мінімум півроку. Хоча може я беру забагато, я думала, що платних співпраць теж чекатиму довше, а вони зʼявилися раніше.

Треба ще сходити на пошту, забрати посилки, і якщо вистачить сил - зняти розпаковку. А ще в мене є скажена ідея - я все хочу почати говорити про менталочку у блозі, але чоловік мене не те, щоб відмовляє, він весь час питає мене, чи готова я до потенційної реакції. Так, наше суспільство по факту ніфіга не готове до цієї теми, особливо на власному досвіді. Але ідея є, і вона випливає на поверхню дуже часто. Тож думаю.

З любовʼю, ваша Foxy

Dobroho ranku, shanovna spilʹnoto! Pochala pysaty tsey dopys za 15 khvylyn do rozmovy z psykhiatrom. Vzhe vanhuyu, shcho vin bude topyty za statsionar, a ya bez ponyattya, za sho budu topyty ya. Ot ne znayu. Vkotre ne znayu, shcho robyty. Zdavalosya b za stilʹky rokiv vzhe mayu znaty, ale koly dokhodytʹ do kayu, ty zavzhdy opynyayeshsya bez syl, bez resursiv, i bez variantiv, shcho tobi robyty, shchob vypravyty sytuatsiyu. I zavzhdy ne na chasi, zavzhdy. Zavzhdy ye shchosʹ vazhlyve, shcho nenavydytʹ mozhna vzyaty i kynuty. I zaraz tak samo. Treba pratsyuvaty, treba nalahodzhuvaty zhyttya, treba trymatysya, treba, treba, treba. Zavzhdy shchosʹ treba. Ot i zaraz tezh treba. Zvisno yakshcho v mene ostatochno zirve dakh - vsi treba vidiydutʹ na zadniy plan, bo z povnoyu psykhotychnoyu symptomatykoyu ya budu ni na shcho ne zdatna. Tomu dobre bulo b do tsʹoho ne dovodyty. Tozh podyvymosya, shcho zaraz mozhna zrobyty, shchob tsʹoho unyknuty. Sʹohodni budu pysaty shche odnomu vydavnytstvu, bo shchosʹ tsʹoho misyatsya ya sylʹno prosidayu po spivpratsyam. Treba b bilʹshe, bo balans po blohu ne skhodytʹsya. Pochynaye pidbishuvaty, shcho vzhe zabahato zusylʹ, shchob vin skhodyvsya, ale mabutʹ tak bude shche minimum pivroku. Khocha mozhe ya beru zabahato, ya dumala, shcho platnykh spivpratsʹ tezh chekatymu dovshe, a vony zʼyavylysya ranishe. Treba shche skhodyty na poshtu, zabraty posylky, i yakshcho vystachytʹ syl - znyaty rozpakovku. A shche v mene ye skazhena ideya - ya vse khochu pochaty hovoryty pro mentalochku u blozi, ale cholovik mene ne te, shchob vidmovlyaye, vin vesʹ chas pytaye mene, chy hotova ya do potentsiynoyi reaktsiyi. Tak, nashe suspilʹstvo po faktu nifiha ne hotove do tsiyeyi temy, osoblyvo na vlasnomu dosvidi. Ale ideya ye, i vona vyplyvaye na poverkhnyu duzhe chasto. Tozh dumayu. Z lyubovʼyu, vasha Foxy
Показати більше
1 991 / 5 000
Good morning, dear community!

I started writing this post 15 minutes before talking to the psychiatrist. I'm already worried that he'll drown for the hospital, and I have no idea what I'll drown for. I don't know. Once again, I don't know what to do. It would seem that after so many years I should already know, but when it comes to the end, you always find yourself without strength, without resources, and without options for what to do to fix the situation. And it's always not on time, always. There's always something important that you can take and throw away. And now the same.

You have to work, you have to adjust your life, you have to hold on, you have to, you have to, you have to. There's always something to do. And now there's something to do. Of course, if I finally break down, everyone will have to take a back seat, because with full psychotic symptoms I won't be able to do anything. So it would be good not to bring it up. So let's see what we can do now to avoid it.

Today I'll write to another publisher, because this month I've been really lagging behind on collaborations. I need more, because the blog balance isn't coming together. It's starting to get annoying that it's already taking too much effort to make it come together, but it'll probably be like that for at least another six months. Although maybe I'm taking on too much, I thought I'd have to wait longer for paid collaborations, but they came earlier.

I still have to go to the post office, pick up the packages, and if I have enough strength - unpack them. And I also have a crazy idea - I keep wanting to start talking about mental illness on the blog, but my husband doesn't exactly dissuade me, he keeps asking me if I'm ready for the potential reaction. Yes, our society is actually not ready for this topic, especially from my own experience. But the idea is there, and it surfaces very often. So I'm thinking.

With love, your Foxy