Звичайні дні
Доброго ранку, шановна спільното!
Вчора робила для допису в тіктоці ось таку пляшечку з новелою Еліс Осман, дай, думаю, і сюди вставлю, не пропадати ж цілим пʼяти хвилинам зусиль марно. Сама новела дуже коротенька і легенька, у нас її ще не переклали. В принципі всю Осман у нас перекладає видавництво "Видавництво", і навіть трохи дивно, чого вони тягнуть з цією.
Ми з дівчатами все ще майже нічого не робимо, тільки от щось мені погано відпочивається. Ніякого відновлення я не відчуваю. ХЗ, що я не так роблю. З маніакального епізоду я наче вийшла, і зараз тримаю яку на пульсі, щоб не провалитися в депресивний, бо цей маятник завжди так працює. Тобто зараз в будь-якому разі треба спіймати момент, коли час починати пити антидепресанти, без цього вже ніяк. Безліч разів я намагалася цього уникнути, і жодного разу це не закінчилося нічим хорошим.
Все ще пруся від того, як же ж класно вийшло переставити стіл. Поки що не планую його пересувати назад, але й тішуся. що поки що ним для роботи не користуюся, і він просто стоїть, такий собі гарний. Треба було б сідати вже і писати. А де б ще взяти те натхнення.
В будь-якому разі доведеться повертатися до роботи на початку наступного тижня, але враховуючи що сил я так і не накопичила це буде не таке вже й тріумфальне повернення. Ну, будемо робити що зможемо. Може буде хоч трохи краще. Подивимося.
З любовʼю, ваша Foxy
Good morning, dear community!
Yesterday I made a little bottle with a short story by Alice Osman for a TikTok post, let me think about it, I'll put it here, it's not worth wasting five minutes of effort. The short story itself is very short and light, it hasn't been translated here yet. In principle, the entire Osman is translated by the publishing house "Publishing House", and it's even a little strange what they're doing with this one.
The girls and I are still doing almost nothing, but I'm just not resting well. I don't feel any recovery. Oh, I'm doing something wrong. I seem to have come out of a manic episode, and now I keep a close eye on my pulse so as not to fall into a depressive one, because this pendulum always works like that. That is, now in any case, you need to catch the moment when it's time to start taking antidepressants, without it there is no way. I have tried to avoid this many times, and it has never ended in anything good.
I'm still amazed at how cool it turned out to rearrange the table. I don't plan to move it back yet, but I'm also happy. that I don't use it for work yet, and it just stands there, it's so beautiful. I should sit down and write. And where else would I get that inspiration.
In any case, I will have to return to work at the beginning of next week, but considering that I have not yet gathered enough strength, it will not be such a triumphant return. Well, we will do what we can. Maybe it will be at least a little better. We will see.
With love, your Foxy