Кукурузник
Кукурузник
Дитинство у селі, це надзвичайне різноманіття пригод, які дітвора собі може запропонувати. Маючи всюдипнущий ніс, фантазію, доступні інструменти природи та технологій (на той час розвитку). Отримує надзвичайу масу задововлення та веселощів, аж допоким мамка не дасть по сраці. Проте в тому віці срака вже пішла на підвищення, тож переважно відпочивала від ремня та лозини.
І ось одного дня, чи посеред літа, чи воно добігало кінця, зграйку малечі сколихнула новина. Вони всі пожвавішали і помчали на край села, як горобці знімаються з гілки й летять кудись групкою. Мені теж пощастило принадитись до того дійства.
Шлях не далекий і не близький. Проминули станцію сільськогосподарської техніки, трохи згори звивистою грунтовкою, хоча обриси подій вже проглядались здалеку. Піднялись на інший пагорб, а там вирує життя. Гелготять люди, поряд стоять вантажні автомобілі: заправник, а інші навантажені селітрою - вперше будуть розкидати по полях з літака.
А він той птах сталевий, наче жовтий був, поблякла фарба, видно двох пілотів у кабіні і шось там всередині добряче замацано салон. Видно побачи життя. Все інше в залишилось в таємничому невідомому. Пілоти нач супер герої, та ходила чутка, що можна разом з ними полетіться надавши "скляний" чи "білий" квиток. А ми роздивляємся дивовижу...
Тим часом у череце кукурузнику напихають селітри. І зненацька вгрумм вжжжж, чи якось так заводяться двигуни, лопасті проперелів набирають оборотів (чи два їх було чи одни, мабуть два). А що ж робить та перша група малечі, попри якісь правила чи ще шось, стоїть на навеликій відстані позаду хвоста. Там десь метрів десять-двадцямь, може менше було. А у нас очі округлюються від того шо ті творять. І все злетіла пташечка, погуркотів, описав коло, сернув селітрою і повернувся на заправку й загузку.
Цього разу й ми, новоприбулі, прилаштовуємося позаду. Завелись мотори, в спину дують потоки вітру, вже тиснуть, тиснуть так добряче, що можна на них лежати, ото утіха. І всі як Майклд Джексон, тільки похилені назад висять якийсь час спершись на повітря. Радісь подекуди розбавляють білі крупинки, так чи інакше просипані на землю, бо вони з розгону підхоплні потоком зустрічались із вухами та іншими незахиченими частинами тіла. І мить веселощів тривала не довго, тож всі проводжають силует у небі, в очікуванні наступного разу. Так повторюється декілька разів. Смішно й прикольно.
Аж тут приїздить якись батько із малюком, прямує до кабіни пілотів, шось там ля ля ля, і їх поглнинає темний прохід до кабіни. Всі бачать як вони там стоять і тихенько заздрять. Перемовляючись, що то за особливий квиток. А хтось каже, якби в мене бу то і я б разок пролетів. Зліт, посадка і до нас вискакують вже трохи подивовані людинки, ніби значно жвавіші до радості.
А ми навтішавшись із вухами полусканими селітрою, порозбрідались по домівках. А кукурузни наступні роки туди вже не прилітва, був в інших квадратах, тож дводилось тільки про нього чуть...
.
