Sуперсон із лазурною водою

Sуперсон із лазурною водою

Мені й так снять сни, куди ефектніші за кінофільми чи серіали. А цього разу, це прям із підсилинеми відчуттями, ясністю та ще чимось. Записано із вівторка на середу.

Починається все із залишків грецького амфітеатру на березі моря. Чи радше споруда із колонами, дахом у тому стилі, деякі вже лежать, вона біла, із розвішеною білою тканиною, щоб прикривала від сонця.
Чистий прозорий окен чи море в якому файно купаться. Біло-бірюзово-блікитного відтінку. Вражає яскравість і реалістичність. Але не прямо вихід до всього водного безмежжя, а така тиха затока, гавать трохи в тихішій місцині. Купаюсь там собі й тішусь. Бачу із берега якийсб парубок відпливає на берега на чудній штуковині стоячи, як то роблять на лижах припнутих до катера, але без катера.

Голоне що запам'яталось чітко, це його вигляд. На верх шось накинуто, а срака гола, але чомусь заблюрена кружечком, щоб нічого не було видно (і там цензуру хтось вставля).

Штуковина та вельми чудна. Це така собі колода в прямому сенсі, десь 60-70 сантиметрів у діаметрі, із неї виходять лапки для стояння ногами, такі трохи не рівні. Може ще шось щоб руками притримуваться. І воно собі пливе як хочеш, задом передом, як-то на козанах бува роблять, тільки на воді на такій колоді.

Трохи поспоглядавши таку дивину, повертаюся до берега тієї будівлі. А там вживачі сильнодіючих психотропних речовин, так із-за колони дивлюсь, шось собі прилаштувались і розклались. Тож швиденько петляю, через оту маленьку прогалину до сусіднього берега. Там поряд. Викидає мене на пісок і трішки каміння, ніби дельфіна. Що характерно, дуже відчутно, що щось врізалось у тіло, слідів немає, але відчуття є, десь права нога і лівий верхній бік, найдужче. Наче коле дуже, але без слідів на тілі. Може пече, як від пестощів медузи (але такі радості мене в житті оминули, тож точно не скажу). І наче якісь прозорі утворення, чи каменючки, як слюда, чи які кристали. На березі.

Встаю, там дерева, приватні будиночки, хтось займається мистецтвом, бо ніби присутність чієїсь аури є, але людинка десь подалі, але ніби є її дім. Біля нього серед дерев лежать якісь витвори, із того обробленого матеріалу, що був як матовий, а цей вже оброблений і там ніби символи сонця чи ще що. Сжоже на напівплоский посуд, чи якісь артефакти. Дивлюся, кручу в руках і чешу далі.

Ось уже в товаристві якоїсь компанії хлопців та дівчат, бреду до театру (здається так по сюжету). Асфальтовий тротуар, праворуч залізний парканчик. Одна дівчина тримаю у руках якусь кульку до десяти сатниметрів у діаметрі. Вона розсипається, видно що складалась із двох шарів.

_{Дуже ілюстративно}
Верхній прозоріший біліший світліший, а внутрішнє ядро, наче трохи темніше чи з іншого матеріалу. Воно розсипалось на крихти по тротуару. Майже в одному місці. Повідомляю що не файно залишати сміття, тож варто прибрати й допомагаю, нагрібаю в праву жменю, а те біле напівпрозоре, як і було на березі, пече руку. І хтось каже, що обсидіан не можна брать руками. Викидаєю здається.

Далі якісь блудіння манівцями, між приватним сектором, а дороги такі вимощені плитами, дещо захаращені, якісь незнайомці з ким комунікую, десь чешу із братом двоюрідним. А ті плити так складені поряд - вимощені, що дуже схоже на канал, на випадок паводку, як у деяких містах буває, чи хто коли грав у GTA сан андреас, то там був такий, тіки глибокий, за основним першим будинком домом Сіджея(таке розлоге подвір'я) неподалік мосту.

Якусь мить навіть пливу каналом, але вузеньким по воді, на колоді подібній, що бавився парубок, але мобільнішій і мешій, типу такий водний скутер із флінстоунів (ну були тап прикольні дерев'яні автомобілі, шо бігать ногами), тільки воно на якійсь невідомій тязі, бо ні мотора ні чого. Є припущення, що задіяно технолонгії Атлантиди. Трохи так мандрую, когось оминаю, а потім ще шось було, та десь не так виразно пам'ятається.

І ось уже заходжу в якийс дім, такий просторий. Теж простора кімната, напіврозора тканина, ближче до мене чоловік із чисто білим волоссям, що стоїть сторчка до верху, не довге, до 15-20см, каже тихенько, щоб малий не прокинувся. А позаду нього дитина у ліжку, здорова й підкормлена, прокидається й посміхається мені. З іншої кімнати виходить близнюк цього чоловіка, ніби трішечки старший, на якусь детальку чи мить, теж із білим волосттям такої ж зачіски. Він чи його брат (так думаю), дає мені якусь трубку для дихання. Щось подібне на два в одному маску й трубку, але без скла, зроблено із однієї трубочки. так закручено, до овал і зверху димарик. Виходжу із тим даром, але чомусь вже із другого поверху, по простих східцям, наче мотузяних, але зробрених із простої пвх труби, з'єднаної таким же фітінгом (сантехнісні конектори різних поз). Вони прогинаються напівдорозі і вискакують із пазу зверзу, але там низько, тож опиняюсь на вулиці. За парканом будинку, наче й іншого куди мене спочатку занесло. Пробую встромить назад у пази цю драбинку чудну. З вулиці підходять два підлітка, ніби подивиться чи ще шось, до них із-за паркану озиваєтья третій, такий в тілі, кругліший із телефоном у руках. Показує що якісь нові відео вийшли, й вони туди писки повернули й торгують фейсами. А мені відкриваєься інша сцена.

Затоку перетинає, що на початку сну, тільки береги тут вищі по декілька метрів, але такі пологі, що легко зійти потроху. От прямує до мого берега хтось невідомий, у каплюшкові, обличчя закрите чимось як у килиммена, і такому строгому діловому пальто. Тобто сидить у маленькому дерев'яному човнику із моторм, кермує однією рукою, і так виляє звилькою, а не про прямій. Це було трохи кумедно, бо так якось швиденько. А вийшовши на берег, вже ніби вбрана в чорну сукню, таку гарну із білими смужками на перегинах складок, як носили на балаг у середньовіччі, тільки оті нижня півсфера із складками значно коротка, трохи нижче колін, і меншого діаметру. Починає щось співати. Трохи наче провалюється на місці , що видно лише півтулуба із тієї сукні, але швидко виниює як слід. Кудись заманює. З'являється сестра цієї знайомої людини, просто у супроводі, наче весела. А знайома людина, вже в іншому одязі, із елементами світлозеленого кольору, на футблолці, бо поверх накинута іще якась куртка. Співає сидячи на великій товстій лаві, із половини колоди стовбура дерева, може дубова і так долонею по ній хлопає, на кштал запрошення сідай... і прокидаюсь.

_{Всі зображення у дописі згенеровано в Google AI Studio by Imagen 4 & Ultra. Вони є ілюстративними доповненнями до сну, тож не все вельми точно передано, як би хотілось, проте трішки підживлює уяву.}