Що таке апостиль

Сьогодні я хочу розповісти про тему, яка не пов’язана безпосередньо з моєю професією. Вже близько п’яти років я спостерігаю, як вирішуються різні юридичні питання, пов’язані з оформленням документів як для закордону, так і для місцевих інстанцій. За цей час я настільки наблизився до процесу, що скоро зможу сам консультувати людей, які плутаються і не розуміють, що і як правильно робити.

Моя дружина працює перекладачем і співпрацює з нотаріусами. Більша частина документів, з якими вона має справу, це дипломи, довідки, витяги, довіреності та інші офіційні папери. Після перекладу документи засвідчуються у нотаріуса. І в більшості випадків, приблизно у 90%, на них додатково потрібно поставити спеціальний штамп, який називається апостиль.

Раніше я знав, що існує така річ як апостиль, але для мене це нічого не означало. Незважаючи на те, що я одружився за кордоном через ізраїльську релігійну бюрократію, і на свідоцтво про шлюб тоді ставили апостиль, я особливо не вникав у деталі. Я просто пам’ятаю, що заплатив за це і запам’ятав, що таке слово взагалі існує. У той час я був з головою занурений у проблеми з легалізацією власного шлюбу, потрібно було все зробити правильно, заповнити десятки бланків, турбувався щоб мою дружину впустили назад у країну після одруження. Краще не будемо про це. До того ж мене ще призвали в армію на кілька днів на резервістські збори (ага, в ЦАХАЛ), які закінчувалися в день нашого вильоту на Кіпр. Але оскільки я встигав на рейс, який був уночі, мене з армії не відпустили. Чому? Тому що підори.

Після цього я про термін апостиль забув геть, адже в повсякденному житті він мені не був потрібен, і я до цієї теми більше не повертався.

Тепер відійдемо від лірики. Апостиль ставлять з тією метою, щоб документ був визнаний офіційним в іншій країні, тобто цей штамп підтверджує його справжність. Апостиль це спеціальний штамп, встановлений Гаазькою конвенцією 1961 року, і він діє лише між країнами, які підписали цю конвенцію. Якщо країна не є учасником, тоді потрібна консульська легалізація, а це вже інша та складніша історія, і краще в цю історію не потрапляти.

Є два варіанти проставлення цього штампа. У першому випадку апостиль ставлять на оригінал документа, а переклад роблять уже окремо. У другому випадку спочатку робиться переклад, нотаріально засвідчується, а апостиль ставиться вже на нотаріальне засвідчення перекладу.

Апостиль Міністерства закордонних справ ставиться на оригінальні документи, видані державними органами. Це можуть бути державні довідки з МВС, дипломи, атестати тощо. Тобто МЗС підтверджує підпис державної посадової особи.

Апостиль суду ставиться на нотаріально засвідчені переклади, на довіреності, на заяви та копії. Суд цим штампом підтверджує підпис нотаріуса. Тобто підтверджує, що нотаріус "справжній".

Якщо в двох словах, то суд апостилює нотаріусів, а МЗС апостилює держоргани.

Сьогодні апостиль це не обов’язково звичайний чорнильний штамп. Найчастіше його оформлюють у вигляді спеціальної захищеної наліпки. На ній є голограма, номер, інколи QR-код для перевірки справжності через офіційний сайт. У наліпці зазначаються всі дані: країна, орган, який видав апостиль, прізвище і посада підписанта, дата та реєстраційний номер. Але в деяких країнах досі використовують класичний штамп з печаткою та підписом.

Також апостиль можуть оформити як окремий аркуш. У цьому випадку його прошивають з документом, скріплюють стрічкою або ниткою і ставлять печатку поверх прошивки, щоб неможливо було замінити сторінки. Апостиль завжди містить підпис посадової особи та печатку державного органу. Він реєструється в офіційному реєстрі, і його можна перевірити за номером.

Із практики в Ізраїлі з апостилем через суд бувають різні ситуації. Іноді країна, куди подають документ (наприклад, диплом), формально не є учасником Гаазької конвенції, але все одно вимагає апостиль. Клієнт наполягає: "Потрібен апостиль – і все". Щоб не втрачати клієнта, документ подають до секретаріату суду і при оплаті вказують країну, яка є учасником конвенції. Наприклад, документ англійською для Канади, а в заявці зазначають Велику Британію. У суді більш уважно перевіряють технічні дані: чи правильно оформлений нотаріальний переклад, чи є нотаріус у реєстрі, чи збігається підпис нотаріуса зі збереженим підписом у реєстрі. Секретар бачить, що переклад зроблений англійською мовою, бачить у заявці "Англія", і цього достатньо. Ніхто не починає розбиратися глибше і перевіряти деталі. Це людський фактор: наявність логіки часто скасовує зайві питання.

Я за своїми спостереженнями бачу скільки нервів і енергії люди витрачають на вирішення питань, у яких не розбираються. Через це вони роблять зайві дії, ходять по "неправильних" інстанціях і втрачають час. Часто люди хочуть зекономити і не звертаються навіть за простою консультацією, де їм могли б одразу пояснити, що і куди подавати. У підсумку виходить дорожче як за грошима, так і довше за часом. При цьому більшість компаній, які займаються перекладами та оформленням документів, без проблем підкажуть про правильний порядок дій і направлять до потрібної інстанції.

Ось така вийшла "інструкція". Сподіваюся, комусь буде корисно.

• Image: chatGPT

_{Posted using SteemX}