Виселення з офісу. Сумний день.

Якщо я візьмуся розповідати про те, як минув сьогоднішній день, то його можна описати лише заголовком цього допису. Окрім моєї відпустки, сьогодні вихідний день, субота. Залишилося три дні до закінчення договору оренди офісу моєї дружини. І практично переїжджати нікуди. Ситуація склалася так, що з моменту початку війни в перший тиждень влада взагалі заборонила працювати всім, окрім життєво важливих галузей. А потім дозволили здійснювати бізнес-діяльність лише тим, у кого в будівлі є бомбосховище. А в нас його немає. Так, можна плюнути на заборони й відкрити офіс, приймати людей, але все це загрожує великими штрафами від муніципалітету. А якщо справді, не дай Боже, щось трапиться (приліт) і постраждають люди (клієнти), то це вже кримінальна відповідальність. Напарниця моєї дружини — нотаріус. У роботі вона жінка сувора, і з нею не варто жартувати. Але в житті вона ще та сцикуха. Тобто в офіс навіть з бомбосховищем її під загрозою тяжких побоїв не витягнеш. Вибачте за мої звороти з ноткою радикального екстремізму, але я хочу, щоб ви усміхнулися :) У зв’язку з воєнним конфліктом було вирішено поставити пошуки офісу на паузу. За можливості кожна з них працюватиме з дому, а в моєї дружини якраз є велике замовлення на переклад тексту для судового засідання, яке потрібно закінчити до кінця квітня. Тобто на найближчий місяць вона роботою забезпечена. Якщо в травні пошуки офісу ще відкладатимуться на невизначений термін, терпіння моєї дружини урветься, і вона пошле напарницю до всіх чортів та сама зніме собі офіс. Це буде менш вигідно, але вибору не залишиться.

Чому я назвав сьогоднішній день сумним? Тому що минуло два роки з моменту відкриття бізнесу, тому що ми дуже раділи тому, що є своя територія, де можна приймати людей і організувати роботу так як хочеться самим. Два роки тому моя дружина втекла від токсичного роботодавця з поганими умовами праці, де недоплачували всюди, де тільки можна. І це було довге розставання, але в той момент вона відчула свободу, відкривши свою справу, діяльність у тому напрямку який їй подобається. Я її підтримував у цьому як тільки міг, і був сповнений мотивації щодо облаштування офісу, запуску реклами, в усьому і всюди. Сьогодні ми завантажили машину всім офісним обладнанням, канцелярією і тимчасово перевезли все це до себе додому. Залишилася невелика тумба для зберігання документів, яка не влізла сьогодні в машину. Заберемо її завтра. Є така приказка: “Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове”. Сподіваюся, нас це не торкнеться.

Сьогодні ще належить сортування деяких речей — канцелярії та паперів. Треба якось усе зберігати систематично, у певному порядку, а не просто залишити сумки з хаотично запакованими речами, як зараз. Незважаючи на те, що за законом Всесвіту все поступово прагне до хаосу, мені цей закон ні до чого. Іду наводити лад.

• Головна ілюстрація: ChatGPT.