Незабаром важливі дні

Сьогодні я не розповім вам про те, що вже сталося, а розповім навпаки що скоро станеться. Приблизно пів року тому я писав у блозі, що наша клініка готувалася прийняти кількох військовослужбовців ЗСУ для косметичних операцій на очах та подальшого протезування. Усе це мало проходити практично на добровільних засадах. Там, де можна було не брати гроші з пацієнтів, оплату не брали би. Наприклад, виготовлення протезів ока планувалося робити безкоштовно. Оплачувалися лише оренда операційної та проживання, але цим займалися різні добровольчі організації. Усіх деталей я не знаю, але з боку нашої клініки все мало виконуватися добровільно. Такий донат. Але тоді організація, яка займалася цією поїздкою, так і не змогла зібрати достатньо грошей на те що платне, тому проєкт довелося заморозити.

Сьогодні мій начальник повідомив, що через два тижні до нас усе-таки приїжджають саме ці військові на лікування. Для мене це було несподівано. Разом з ними приїде протезист зі Львова, точніше дівчина-протезист, з якою я раніше трохи спілкувався через WhatsApp. Начальник хоче, щоб основну роботу виконувала вона, а я спостерігав за процесом і курував усе, що стосується протезування.

Мені це навіть цікаво. Буде можливість поспілкуватися з людиною з України, яка працює в цій галузі. Та й просто я радий можливості допомогти пораненим військовим. Для мене це правда важливо. Самі військові, наскільки я зрозумів, приїдуть навіть раніше, приблизно через тиждень. Спочатку їм зроблять операції, щось щодо косметичного відновлення очної порожнини, а приблизно через тиждень після операцій приїде протезист і ми почнемо свою роботу.

Насправді це дуже рано. Зазвичай після таких операцій набряк порожнини ока тримається близько місяця, іноді навіть до двох. Часто лише через два місяці ми взагалі починаємо займатися протезуванням. Через тиждень після операції робити це неправильно. Але терміни дуже сильно підтискають, тому іншого виходу немає. Доведеться уважно стежити за всім процесом, під час зняття мірок важливо не пошкодити післяопераційні шви. Я припускаю, що зараз у Львові роблять протези без індивідуальних зліпків. Беруть готовий шаблон, підганяють його під пацієнта, а потім допрацьовують. Це не найправильніший підхід, але подивимося, як усе проходитиме. Заодно трохи покращу свою розмовну українську, тому що практики в мене майже немає.

Графік вже складений. Працюватимемо з 13 по 16 липня. І графік дуже щільний. Усього очікується шість військових. Звичайно, хотілося б допомогти більшій кількості людей, але поки що так.

Почерк у лікаря трохи нерозбірливий, правда?

У перший день ми знімемо мірки з усіх шести пацієнтів і спробуємо виготовити три воскові моделі майбутніх протезів. Одночасно протезистка зі Львова малюватиме райдужки. Я цього робити не вмію, а вона має художню освіту, тому цих справ я не торкаюся. На другий день вона приїде приблизно на першу годину дня, саме тоді, коли закінчується моя звичайна зміна. Вийде, що цього дня я фактично відпрацюю у дві зміни. Ми з нею робитимемо ще три моделі, це великий обсяг роботи. Я навіть не уявляю, о котрій годині закінчу цього дня. Сподіваюся лише, що наступного ранку взагалі зможу нормально встати на роботу.

Третій день буде вже спокійнішим. Основна робота перейде до лабораторії. Будемо гіпсувати воскові зліпки, готувати форми та займатися технічною частиною. Роботи все ще буде багато, але фізично вона набагато легша, ніж у перші два дні.

На четвертий день планується видача готових протезів.

Звичайно зараз легко міркувати заздалегідь складеним планом. Як усе піде ніхто не знає. Тому сьогодні я розповідаю не стільки про свій день, скільки про новину, про яку ще вчора не знав.

Звичайно не виключено, що якісь протези з першого разу не вийдуть гарно. Тоді після додаткових доопрацювань ми просто надішлемо їх пацієнтам поштою. Але поки що про це говорити рано.

Уся ця історія для мене має ще й особистий сенс. Зараз я не можу поїхати в Україну. Через вік і відсутність чинного українського закордонного паспорта це занадто ризиковано. Старий паспорт у мене є, але він прострочений уже понад десять років. Можливо, за ним мене впустять в Україну, але назад я вже не зможу виїхати. Ні я, ні мій роботодавець не готові до такого розвитку подій. Виходить, що якщо я не можу поїхати в Україну, значить Україна “приїде” до мене :)

Є в цього проєкту й політичний бік. По-перше, це корисно для лікарні, де мій начальник працює хірургом в офтальмології. Він займається пластикою повік і слізних каналів. Лікарня надає операційну, нехай навіть платно, тому участь у такому проєкті позитивно вплине на її репутацію. Десь потім напишуть, що заклад брав участь у допомозі українцям, можливо, надав особливі умови. По-друге, до нас приїдуть із телебачення або щонайменше хтось з української спільноти Ізраїлю. Такі чутки вже ходять. І для журналістів це хороший сюжет, такі історії завжди цікаві. Можливо тому навколо цього проєкту стільки зацікавлених сторін.

Але так можна довго вилами по воді водити, перебирати здогадки поки щось не стане зрозуміло. Тому час покаже, у міру розвитку подій писатиму про це. А поки що ще є час.

_{Posted using SteemX}