День якийсь не такий

Вночі пройшов дощ і змив увесь сморід, який приніс учорашній східний вітер. Вранці знову стало легко дихати, повітря було чисте, пахло вологою, рослинами й свіжістю. Здавалося, що природі стало легше, ніби вона зітхнула з полегшенням. Іноді ловлю себе на думці: от би так само в житті просто можна було б змити всіх небажаних людей. Або хоча б деяких, наприклад, президента російської педерації.

Сьогодні в мене короткий робочий день — усього п’ять годин. Але саме такі дні чомусь виявляються найбільш завантаженими. За цей час потрібно встигнути зробити багато лабораторної роботи, а паралельно триває прийом людей, і наприкінці дня просто... радієш завершенню цього дня. Скаржитися не буду, повторюю собі, що в мене все нормально. Сьогодні не хочеться писати про роботу, тож на цьому зупинюся і не буду заглиблюватися в брудні деталі.

Останніми днями з людьми відбувається щось дивне. Ніби вони стали гірше міркувати, роблять тупі вчинки без логіки або поводяться так, як люди зазвичай не поводяться. Наприклад, зранку мені потрібно було перевірити банківський рахунок. Виявилося, що чек на оплату оренди не прийняли, бо власник квартири не зазначив на ньому своє ім’я. Це базова річ, без якої чек просто не спрацює... Дружина чотири дні переписувалася з клієнтом щодо "жирного" замовлення. Він постійно сумнівався, щось змінював, прибирав зайве в тексті для перекладу, Це був великий договір, який потрібно було перекласти англійською. У підсумку сьогодні вранці дружина надіслала реквізити для оплати — або банківський рахунок, або номер телефону для оплати через застосунок Bit. Це місцевий ізраїльський застосунок. Клієнт отримав реквізити і відправив гроші взагалі на інший номер. Чому — незрозуміло. Тепер потрібно чекати три дні, поки платіж повернеться відправнику, і лише потім він відправить гроші знову на правильний номер. Раніше відправляти не хоче — боїться. Інша клієнтка надіслала документи, ціна її влаштувала, усе сподобалося. Але щойно дружина нагадала, що ми працюємо за передоплатою, і надіслала реквізити, клієнтка просто зникла. Без пояснень і без відповіді. На роботі в мене теж вистачало дивних ситуацій. Співробітники з великим досвідом робили нелогічні речі й ігнорували очевидні деталі. Це не перевантажені роботою люди і не новачки, а просто ніби в них вимикається мозок. Іноді починаєш підозрювати, що справа й не у втомі, а в чомусь іншому. Не знаю, може, це зірки? Я б із радістю забанив таких людей, але в реальному житті це складніше зробити, ніж у Фейсбук.

Після роботи я заїхав за дружиною, і ми разом поїхали до супермаркету. Планували купити трохи продуктів, але, як зазвичай за старою традицією, вийшли з повним візком усього раптово найнеобхіднішого. Я не знаю, як це відбувається. Коли я сам заходжу зі списком продуктів, то беру за списком, у мене ніби мозок концентрується на списку, і я не пам’ятаю нічого іншого, що взагалі могло бути потрібне. А якщо разом, то... то все по-іншому.

Поки я був на роботі, ми з дружиною намагалися замовити ліки для мого тестя. Він літня людина і зараз живе один, на вулиці ожеледиця. Ми намагаємося максимально його убезпечити: замовляємо продукти й ліки з доставкою, щоб він якомога менше виходив на вулицю. Обстріли в Запоріжжі в останні тижні посилилися, і ми дуже хвилюємося за нього. Звісно, він виходить і спілкується зі знайомими, але це не родичі, які зможуть реально допомогти в разі чого.

З доставкою ліків виникли проблеми. Ми спробували кілька аптек, але всюди були якісь непередбачені складнощі: то занадто дорога доставка, то взагалі не возять у потрібний район. Уже почали нервувати, що нічого не вийде. У підсумку я знайшов аптеку "911". Там була безкоштовна доставка при замовленні від 1500 гривень, і кур’єр приїхав буквально за пів години. Порівнюючи це з ізраїльськими сервісами, розумію, що їм (ізраїльтянам) є чого повчитися в українців. Тут часто все одразу закривається і не працює під страхом війни. А в Україні, попри всі складнощі, люди продовжують працювати й підтримувати одне одного, це викликає просто безкінечну повагу.

Дякую за увагу!