Кінець відпустки

Відпустка закінчилася. Ми залишили апартаменти вранці о 9:30, заздалегідь був замовлений трансфер до аеропорту, дісталися відносно швидко, бо в тих місцях чомусь дороги майже завжди порожні й заторів немає. З одного боку, їхати зовсім не хотілося. Але, з іншого боку, відпустка була морально вичерпана: ми вже в останні два дні не знали, куди себе подіти й навіть думали, що можливо потрібно було замовити квитки на меншу кількість днів.

Хайфа

Загалом відчуття були дуже змішані, але ми вирішили дивитися на більш позитивний бік цієї поїздки: усі цілі були досягнуті, і ми в принципі їхали сюди, щоб змінити обстановку, побути в тому середовищі де нас ніхто не знає, і трохи відключитися від побутових проблем, від роботи, від клієнтів. Ми навіть відвідали деякі туристичні місця з багатою історією, яка налічує століття.

Пафос

В аеропорт ми приїхали трохи рано і довелося почекати близько 20 хвилин. Але щойно стійка реєстрації на наш рейс почала відкриватися, цей “коридорчик” оточила поліція, прийшли служби безпеки й почали ставити всім пасажирам трохи неприємні запитання на тему особистих речей, багажу, хто ще знає про цю поїздку й такого роду запитання. Не можна сказати, що це не напружує, але після проходження цієї перевірки ми приступили до звичайного проходження прикордонного контролю, як на будь-якому рейсі. Ймовірно влада Кіпру когось відстежувала або намагалася знайти. У минулому вже були випадки, коли затримували ізраїльтян на Кіпрі за якісь “темні” справи. Як ви розумієте, я не зміг нічого з цього сфотографувати, тому передаю лише на словах. Ще під час здачі багажу ми хвилювалися, що доведеться доплачувати, оскільки ми купили дві пляшки вина і у нас був перевіс на півтора кілограма, але все пройшло добре. Очевидно це настільки незначний перевіс, що служби аеропорту ставляться до таких виходів за норму більш поблажливо.

Політ рейсом, на якому присутні ізраїльтяни, буває непростим. Але коли весь рейс — це ізраїльтяни, це просто нестерпно. Люди постійно кричать (гучно розмовляють). Діти чомусь увесь час або плачуть, або теж кричать. Усім постійно щось потрібно дістати з сумок, які знаходяться над сидіннями. Усі чомусь намагаються вставати з місць і з кимось мінятися місцями. Якийсь нескінченний кіпіш. На сидінні перед нами сиділа жінка років 45 з 7-річною дитиною. Гаразд, залишимо те, що дитина постійно совалася й крутилася на своєму місці. Ця жінка розмовляла з кимось із своїх родичів, який сидів через три ряди за нами. І найобразливіше, що це нікому не заважає, окрім нас. Тобто тим людям, які зберегли ментальність європейців. Тож політ додому закінчився головним болем, дратівливістю й відсутністю бажання повторювати маршрути місцевими рейсами.

По прибуттю ми отримали багаж і попрямували до виходу. І все було б добре, якби не митна служба. На виході ці істоти вибірково “запрошували” людей на сканування всього багажу. Людей, у яких була підозріло велика кількість сумок. Моя дружина трохи занервувала, бо ми були змушені через це пройти. Але під час сканування у нас не знайшли ані злитків золота, ані мобільних телефонів у кількості оптової закупівлі. Після цього ми покинули територію аеропорту.

Додому ми дісталися на таксі, і щойно зайшли у двір, ми зрозуміли, що вже скучили за домом, що втомилися від поїздки й просто хочеться повернутися до звичного ритму життя. На мій погляд, такі відчуття дають зрозуміти, що відпустка була успішною. Попри те, що попереду нас чекає той самий звичний ритм життя з втомою, з роздратованими клієнтами, але це те саме середовище існування, до якого ми звикли і з якого ми самі себе вирвали на кілька днів.

Бажаю всім спокійних і тихих вихідних, мирного неба над головою.

_{Posted using SteemX}