Робочий день без особливих подій

Вночі пішов дощ. Напередодні в повітрі було помітне запилення, а опади просто змили все це з атмосфери. Разом із дощовою водою на землю випали частинки пилу, піску та інших аерозолів.

Сліди з’являються всюди: на машинах, вікнах, балконах, підвіконнях. Замість чистого дощу залишаютться розводи й брудні плями.Зате концентрація пилу в повітрі після таких дощів помітно знижується.

Робочу зміну я почав вчасно, але перший пацієнт чомусь не прийшов. Хоча він завжди був пунктуальним. Для мене це навіть виявилося плюсом. Використав час, щоб спокійно зайнятися лабораторними справами, до яких раніше не доходили руки. Заодно трохи поспілкувався із секретаркою. Говорили про робочі моменти, трохи офісних пліток. Це та сама секретарка, яку скоро звільняють за віком, вона виходить на пенсію. У мене з секретарями частіше складаються дружні стосунки, з ними можна спокійно обговорювати будь-які теми й секрети. З часом сформувалася довіра, і ми іноді спілкуємося як психологи один для одного. А от з іншими співробітниками все інакше. Там присутня легка конкуренція, навіть якщо зовні все виглядає спокійно та нейтрально.

О дев’ятої ранку на роботу прийшов мій начальник. У лютому до нас мають приїхати кілька людей з України після важких поранень, здається, шість осіб для хірургічного лікування і подальшого протезування очей. Цим займається одна благодійна ізраїльська організація, яка бере на себе доставку пацієнтів і все лікування. Зараз вони збирають гроші на цю поїздку. Потрібно близько 200 000 доларів, але на цей момент вдалося зібрати лише приблизно 175 000. Через це поїздка перебуває під ризиком скасування. Ми почали шукати інтернет-платформи, де можна опублікувати пост із проханням про донати. Є надія на іншу благодійну організацію, у якої більше присутності в мережі й більше контактів, і вони могли би допомогти з поширенням інформації. Лікар хоче сам з ними поговорити, але поки невідомо, що з цього вийде. Напишу пізніше докладніше, коли взагалі буде про щось писати. А поки що нема про що.

Ми з дружиною періодично робимо замовлення продуктів онлайн у супермаркеті Варус для мого тестя, який живе в Запоріжжі. Учора стався неприємний казус. Головна проблема в тому, що ті магазини, які приймають до оплати українську кредитну картку, не приймають міжнародні картки, коли намагаєшся оплатити з-за кордону. Не знаю чому, але так було завжди, за винятком тих випадків, коли є повна форма для введення даних з ім’ям і прізвищем, як це належить для міжнародних карток. Але в останні три роки в магазинах встановили кнопку оплати через GooglePay. Тобто платіжний сервіс Google проходить ніби посередником. Для нас це просте рішення вічної проблеми з оплатою. Так ось, учора ми зібрали замовлення, авторизувалися для оплати через GooglePay, відправили і чекаємо, коли доставлять продукти. За пів години до доставки приходить СМС на мій український номер, що оплата не пройшла. Я думаю, якого біса? Адже все завжди працювало. Заходжу на сторінку замовлення, бачу кнопку «Оплатити». Намагаюся оплатити знову. Нічого. Намагаюся ввести дані кредитної картки там, де вводяться дані української картки з надією, що раптом пройде. Теж нічого, те саме: «Неможливо отримати платіж». Я одразу подумав, що проблема з нашого боку, і тут же телефоную в кредитну компанію, обурююся, що не можу витратити власні чесно зароблені гроші. Пояснив, що це оплата в Україні на сайті продуктового магазину. Оператор перевіряє і ніфіга! Проблеми з нашого боку немає, а проблема в банку, який приймає платіж. Нічого не вдієш. Далі роблю безрезультатні спроби оплатити ще протягом двадцяти хвилин, поки замовлення не переходить у статус «скасовано». Мабуть знеструмлення якось впливає на роботу платіжних систем, на жаль. Спробуємо повторити замовлення сьогодні ввечері, подивимося, чи вийде.

Якось у сьогоднішньому дописі я пропустив хронологію прийому пацієнтів, але маю таке враження, що це взагалі мало кому цікаво.

Та й цікавих випадків сьогодні особливо не було. Є в мене одна клієнтка, яка виходець з Ефіопії. Вона багато років носила склеральну лінзу, йдеться про період понад десять років. Майже чотири роки тому я виготовив нову лінзу, і вона ніяк не могла до неї звикнути — ні до кольору, ні до форми, ні взагалі ні до чого. В якийсь момент мені це набридло, я переробив цю лінзу так, як вона хоче, за образом і подобою старого виробу, який уже навіть погано виглядає на ній, але вона цього не розуміє. У результаті все одно. То занадто маленьке, то занадто велике, то занадто темне, потім занадто світле. У підсумку всі ці роки ми займалися переважно якимись дрібними корекціями, і вона практично нею не користувалася. А щойно вона отримує цю лінзу спробувати поносити, одразу ж повертається зі словами, що всі її подруги кажуть: «що сталося з твоїм оком?». Мене вражає, наскільки люди залежні від чужої думки, і наскільки всі ці сторонні люди мають нахабство так лізти в чиєсь життя, тикати пальцями в щось особисте. У підсумку я граю з нею у вічну «гру» під назвою «збільш-зменш» і кінця цьому немає.

На цьому мій сьогоднішній допис добігає кінця. Усім дякую за увагу!

_{Posted using SteemX}