Підсумки тижня, 21–27 грудня

Повернення на роботу після відпустки завжди б’є по ритму й супроводжується скороченням кількості моїх дописів. Мені самому хочеться проявляти більше активності, але не завжди виходить це зробити. Тим не менш, я намагаюся щось писати.

Як я писав раніше десь два тижні тому, мій роботодавець їздив в Україну оперувати поранених військових у добровольчий центр “Незламні” (“Unbroken”), який знаходиться у Львові. У найближчому майбутньому на мене чекає співпраця зі спеціалістами з цього центру з протезування очей. Кілька днів тому до мене звернулася спеціалістка звідти, яка за фахом зубний технік, але поступово проходить перекваліфікацію, щоб займатися протезуванням очей. Протягом трьох робочих днів я постійно вів переписку з майбутньою спеціалісткою, ділився методами та технікою роботи, інформацією про матеріали та інструменти. Але попереду в нас ще довгий шлях обміну інформацією. Річ у тім, що в зубного техніка свій підхід до роботи з матеріалами, і він відрізняється від нашого. Також у мене є багато запитань щодо знання й розуміння анатомії ока та порожнини після травми або видалення ока, але про це найімовірніше доведеться говорити пізніше, у міру просування роботи з матеріалами та виробництвом виробів. Але як спеціаліст у своїй професії вона класна. Подивимося, як буде далі.

У нас на роботі колектив похилого віку поступово починає оновлюватися. І це добре. Секретарці у віці майже 69 років вручили письмове прохання вийти на пенсію. Зробили це не в найкрасивішій формі – у перший день перед відпусткою, на свято, надіслали листа. Але рано чи пізно це мало статися. Я чекав на цей момент.

Мій передноворічний настрій нікуди не годиться. Так, це свято в останні роки в єврейській країні відчувається дедалі яскравіше, хоча має більш комерційний характер. Але чомусь настрою немає. Ми навіть цього року не встановили новорічну ялинку. Хоча в нас така ялинка з Аліекспрес висотою 30 см, яка завжди прикрашена, бо іграшки вмонтовані у гілки. Просто дістав із пакета і вона вже стоїть у всій красі. Лише гірлянди повісити. От би так усе в житті – дістав і стоїть. Я вже після написання цього усвідомив усю епічність своїх слів, але виправляти не буду. Нехай буде :)

Протягом останнього тижня ми з дружиною почали активні пошуки нового офісу. Договір оренди добігає кінця, і моя дружина з напарницею хочуть переїхати, бо місця катастрофічно не вистачає для всього, насамперед для архівних документів. Ну там свої нюанси. Так чи інакше, за два роки бізнес-активності маленька кімнатка стала дуже тісною для двох людей. Але поки що ми в легкому шоці від цін на офіси – просто все дуже дорого. Орендодавці в останні роки стали дуже хитрожопими – вимагають багато гарантійних аспектів. Наприклад, підпис у договорі людини-поручителя або виписати спеціальний банківський чек. Цей чек як застава від банку, але з твого рахунку певна сума блокується до закінчення договору, тобто цими грошима ти вже не можеш користуватися, бо вони в заставі у банку. Все непросто. Але пошуки тривають.

Це просто старий будинок у Хайфі, на даху прапор... 🤭😅🤦‍♂️

Загалом тиждень був наповнений певною динамікою, якої раніше не було. Як завжди часу ні на що не вистачає, але після відпустки заряд енергії сприятливо впливає на загальний хід справ.