Робочий ритм вівторка

Всім привіт! Вирішив спробувати трохи інший формат запису. Протягом дня робити короткі нотатки й надиктовувати текст у міру подій — з самого ранку і до логічного завершення дня.

Сьогодні мені нарешті вдалося вийти з дому на п’ятнадцять хвилин раніше ніж зазвичай. Невелика, але приємна перемога в боротьбі за прихід на роботу без запізнень. Парковка поруч із домом здалася дивно порожньою. Зазвичай уже близько сьомої ранку там є рух: хтось виїжджає, хтось приїжджає, сонні люди виходять на роботу. При цьому дороги все одно були завантажені, машин було багато. Загалом нічого незвичного для середини робочого тижня, тож особливого здивування це не викликає.

У повітрі відчувалася пилюка, сонце крізь щось схоже на хмари світило інакше, ніж за звичайної похмурої погоди. Рух містом був насичений, і всі мої спроби виграти час майже зійшли нанівець. Але на роботу я все ж приїхав вчасно.

На роботі день почався не найкращим чином. Щойно я зайшов у клініку, на мене вже чекав перший пацієнт. При цьому заготовка для склеральної лінзи, яку потрібно було підганяти під розміри ока, виявилася не готовою.

Довелося витратити близько двадцяти хвилин лише на підготовку, і коли ти вже вибився з графіка, далі все йде поспіхом і не так як треба. У таких умовах складно працювати нормально, все виходить не так. Терпіти не можу такі ситуації. Колектив у нас переважно пенсійного віку, і через їхній підхід до роботи я регулярно вилітаю з розкладу, нервую, а керівництво нічого з цим не робить, щоб нікого "не ображати". У такі моменти інколи просто опускаються руки. Зрештою залишається лише нагадувати собі, що це не мій бізнес і "скачи воно все конем".

Другий пацієнт був записаний на дев’яту ранку, але я прийняв його із запізненням приблизно на двадцять хвилин. Я завжди намагаюся ставитися до людей так, як хотів би, щоб ставилися до мене (вчасно, у тому числі), але не завжди це можливо. Цей пацієнт мав отримати готову лінзу, але під час примірки одразу стало зрозуміло, що результат поганий: колір промальований некоректно, склеральна частина занадто біла, форма райдужки змістилася вниз. Загалом виглядало негарно, якщо говорити ввічливо. Лінзу відправив на доопрацювання.

О десятій ранку приїхала дівчина арабка зі Східного Єрусалима на корекцію кольору лінзи. Два місяці тому їй уже робили корекцію, але тоді очевидно результат не перевірили на місці та відправили, лінзу погано відполірували, і носити її було неможливо. Довелося трохи скоригувати форму і заново підготувати поверхню для нанесення малюнка. Я знову вибився з графіка. Поки закінчив підготовку, мене вже чекала наступна людина по розкладу.

Під час підготовки виробу до видачі жінка отримала повідомлення з дому про те, що в її матері стався інсульт, стан тяжкий, потрібно терміново їхати до лікарні. Зустріч закінчилася дуже швидко, видачу вирішили перенести на інший день. До речі, у цієї ж жінки буквально місяць тому помер брат. Все разом якось... Після таких випадків мимоволі кажеш собі, що скаржитися нема на що, поки все відносно нормально.

Наприкінці зміни стало зрозуміло, що лабораторних робіт занадто багато, і більшу частину доведеться перенести на завтра. Сьогодні короткий день, завершити все фізично неможливо. Останнього клієнта прийняв на планову перевірку та полірування. Зробив невеликі корекції прямо на місці, тому що лінза тиснула, і відправив його звикати до форми. Такі речі рідко вирішуються швидко, іноді процес розтягується на місяці, поки все не стане справді комфортним, як потрібно.

Після роботи швидко поїв і поїхав за дружиною в офіс. Потім ми планували заїхати в магазин за продуктами. Раніше я вже писав, що в неї закінчується оренда офісу, і за весь цей час підходяще приміщення так і не знайшли. Основна проблема в напарниці нотаріусі, яка ніяк не може прийняти рішення. Їй усе не подобається, усе не підходить, і вона хоче переїхати лише туди, де зручно саме їй. При цьому моїй дружині пропонували маленьку кімнату без вікон, у якій працювати просто депресивно і не комфортно. Тож умови від власників офісу виявилися настільки жорсткими, що вирішили відмовитися. Вдалося продовжити оренду поточного офісу ще на місяць, і це вже крайній термін. Пошук триває, але дедалі більше відчуття, що спільну роботу доведеться завершувати, бо домовлятися їм складно.

Протягом дня я робив нотатки, щоб потім зібрати їх в один текст, і зрозумів, що це не найзручніший формат. Потрібно постійно тримати в голові думку, що треба щось зафіксувати, а на це не завжди є час. Але, найімовірніше, на цьому я не зупинюся. Хочу зрозуміти чи зможу я звикнути до такого ритму. Якщо ні, повернуся до старого формату, коли писав до блогу один-три рази на тиждень.

Вдень я рідко буваю просто на вулицях міста і забуваю, наскільки сильно відрізняється життя в цей час. До офісу дружини я доїхав швидко й вирішив почекати її кілька хвилин на парковці. Людей небагато, машин теж, завжди є вільні місця на парковці. На вулиці переважно ті хто працює: кур’єри, водії доставки, робітники офісів, адвокати. Якщо порівнювати з п’ятницею та суботою, різниця дуже помітна. У п’ятницю всі масово біжать по магазинах перед суботою, а в саму суботу місто майже порожнє. Кафе й магазини здебільшого зачинені, самі знаєте звідки я — шабат, усе завмирає 😅😵‍💫

До супермаркету ми їхали за парою упаковок копчених сосисок для однієї страви з картоплею, але як це з багатьма часто буває, вийшли з повним візком. По дорозі згадуєш, що ще потрібно вдома, береш продукти та побутову хімію про запас, бо це вигідно і довго зберігається. Коли виїхали з магазину, на дорогах почалися серйозні затори, і дорога додому зайняла близько сорока хвилин замість звичних п’ятнадцяти.

На цьому активна частина дня закінчилася. Після повернення додому жодних планів уже не було. Єдине, що обговорювали це замовити вітаміни та добавки на iHerb, але найімовірніше знову відкладемо, бо збираємося зробити це замовлення вже близько тижня 🤦‍♂️.

Дякую за увагу всім, хто дочитав! Бажаю спокійного вечора і тихої ночі. Бережіть себе.

_{Posted using SteemX}