Прогулянка з фотокамерою (частина 1)

Іноді приходить усвідомлення того, наскільки вільний час впливає на твої захоплення. Раніше я дуже любив фотографувати. Коли в мене з’явилася дзеркалка Canon 1200D, це була “іграшка для дорослих”, яка піднімала мені настрій. Потім обсяги роботи почали зростати як снігова куля, з’явилися обов’язки, і все це поступово почало відштовхувати хобі кудись на другий план. Спочатку непомітно, потім усе далі й далі. Так, напевно у всіх так, хто рухається далі, тому я свідомо пригнічую найменші ознаки здивування.

Я давно хотів вибратися на природу з фотокамерою, але після переїзду навесні невелика частина речей так і залишилася нерозкладеною по своїх місцях. І ось почалися дощі, усе навколо стало зеленим і з’явилися сезонні польові квіти, а я раптом зрозумів, що не можу знайти зарядку від камери. Просто зникла. Почав згадувати де і що в мене ще не розібрано. Врешті згадав, що одну коробку з різним мотлохом я тимчасово залишив у матері, і саме туди навіщось поклав зарядку від акумулятора. Буває. Особливо з речами якими рідко користуєшся.

Останньої суботи видався більш-менш вільний день. Прання зроблене, коти нагодовані, вдома порядок. На околиці міста, де я живу, є невелика природна зона. Там не дикі хащі й бурелом, а нормальна стежка вздовж річки. Можна спокійно пройтися, подихати повітрям, а не лізти крізь кущі та болото. Їхати туди хвилин десять машиною.

Звісно, у вихідний там було повно людей. Наївно було навіть припускати, що парк буде порожній. Це мене трохи засмутило, але настрій не зіпсувало.

Найбільше мені подобається знімати макро. Виходить не завжди добре, але я намагаюся максимально наблизити кадр. У таких знімках для мене більше цікавого. Дрібні деталі, які звичайним поглядом просто не помічаєш. Ідеш по мокрій траві, а краплі води одразу збиваються взуттям і все, їх немає. А на фото вони залишаються в максимальному наближенні. Видно в краплі сонячне світло, видно структуру трави, ці дрібні волоски, на яких затримується краплинка роси. Навіть звичайні польові квіти або бур’яни в максимальному наближенні виглядають зовсім інакше. Усі дрібниці виходять на перший план.

Мені подобається і сам процес зйомки, і те, що виходить вкінці. А от возитися з обробкою в Lightroom я терпіти не можу. Чому — сам не знаю.

Звісно ж, цей допис присвячений фотографії, а не моїй балаканині. Тому якщо ви почали читати з кінця, можете не читати решту :)) Усе заради фото.

Дякую за увагу!

_{Posted using SteemX}