Маленькі перемоги та життєві спостереження

Сьогодні я дуже задоволена собою! Нарешті відчуваю, що закрутилися шестерні мого нового кулінарного проєкту.За день встигла підготувати та викласти аж три рецепти на сторінці у Фейсбуці. Почуваюся так, наче займалася цим усе життя. А найприємніше — на сторінку почали підписуватися геть чужі, незнайомі мені люди. Це так надихає! Сподіваюся, згодом і мої фейсбучні друзі підтягнуться.

Правда, процес створення краси забирає купу часу й сил. Мало того, що з кухні практично не вилазиш (то сніданок, то обід, то вечеря, а якщо ще й спекти щось захочеться — то взагалі капець), так ще й із цим Джипіті доводиться воювати. У нього безкоштовні ліміти на картинки обмежені, а я ж наполеглива, змушую його переробляти по сто разів, поки не вийде ідеально. Дійшло до того, що він мені видав: «Досить, чекаємо на безкоштовні години».😂 Та ще й пише вічно з помилками, іноді начебто не розуміє мене. Я вже на нього сваритися починаю: «Хто там у вас на зміні? Пришліть того, хто був учора!» Смішно, але він після цього починає виправдовуватися й надсилати те, що треба. Проте сам процес мене затягує. Ідеї для страв приходять самі. Відкриваєш холодильник, дивишся, що є, готуєш і паралельно пишеш про це в блог.

Дивне овсяне печіво, але добре))

Викладу цей рецеп на Фейсбуці.

Сьогодні половину дня знову провела біля плити. Пекла домашнє печиво, тушкувала печінку в сметані, варила кашу, робила картопляне пюре та свіжий салат. Звісно, довелося сходити до магазину по продукти, і дорогою не обійшлося без пригод.

Біля фонтану на лавочці помітила п'яного чоловіка, який спочатку просто втикав у телефон. А коли вже поверталася назад, він заснув, а крута дорога мобілка випала й валялася прямо під лавкою. Мені стало шкода речі, думаю, зараз же хтось поцупить. Руками чіпати його не хотілося, тож почала штовхати його по нозі своїми пакетами з покупками й голосно гукати та казати, що телефон упав. Нуль реакції, очі відкрив та спить далі. Поруч сиділи дві бабусі й так на мене дивилися!!)) Я плюнула й пішла. Думаю, ну чого я лізу й переживаю за якогось п'яничку? Нехай лежить, раз він ідіот.

Вдома викинула це з голови й повернулася до своїх страв. Але зловила себе на думці: щось останнім часом на районі стало забагато таких людей. То вчора на чоловіка дерево впало, і він теж був геть готовий, то сьогодні цей біля фонтану. Раніше наше містечко здавалося мені більш спокійним у цьому плані. Можливо, позначається те, що у нас зараз багато приїжджих із сусідньої Херсонської області, люди тікають від війни, переживають страшний стрес і отак глушать біль. Хто знає...

А тепер новини з села. У мого малого все чудово. У нього там з'явився друг. Вони разом ганяють на велосипедах, грають у комп'ютерні ігри. Для друга там спеціально налаштували ще один комп'ютер. Дитина задоволена, літо триває, а для мене це найбільша радість.

==========================

Моя сторінка у фейсбуці https://www.facebook.com/share/1GhqDZR61M/

Нове відео мого сина на YouTube.

_{Posted using SteemX}