Рутина триває

Прокинулася аж о 5-й ранку і ніяк не могла заснути далі. Згадала, що сьогодні син удома, а я вже й відвикла від шкільного ритму й того, що почався навчальний рік. Усе-таки в селі він навчався інакше, тож треба було перебудовуватися. Зрештою заснула близько 7-ї і прокинулася вже об 8:30, бо почула, як малий тихенько ходить квартирою. Але свої плюси, зранку вікно було відчинене, свіже повітря , після дощу повіяло приємною прохолодою.

Пішла на кухню готувати сніданок. У планах було зайнятися аличею для соусу, але руки так і не дійшли . Поки помила та простерилізувала баночки, а там уже й час обіду настав. Ох ці постійні обіди, готування та гори посуду)) Малому на обід відкрила баночку аджики — як же без неї? Тож почала відкривати консервацію)).

А після взялися за навчання. Тобто я просто прийшла і перевірила як займається син. І тут ми трохи посварилися. Виявилося, що в селі він усі уроки лише прослуховував, а письмові завдання взагалі не робив. А в мене так не пройде. Це ж справжня школа, а не гра. Довелося сісти поруч, направити його в правильне русло, і нарешті він зрозумів, що вчитися таки треба, а не просто байдикувати.

Коли із завданнями було покінчено, я вирушила виконати обіцянку — піти купити йому настільну лампу. По дорозі згадали, що потрібні шкарпетки. Зайшли до великого торгового дому, довго вибирали. Ніхто з продавців не допоміг. Знайшла сама дві пари, підходжу до каси, даю 200 грн, а мені у відповідь: «Немає здачі». У мене дрібних немає, всі купюри по 200 грн, а в торговому домі касир навіть не намагалася нічого вирішити. Ну і сервіс!!... Ми просто розвернулися й пішли без шкарпеток.

Далі попрямували до магазину за лампою. Перша продавчиня зустріла нас не дуже привітно. Їй не сподобалося, що ми вагаємося через цоколь лампи, бо хотіли звичайну, яка є скрізь у продажу, а не під маленьку лампочку. Ми вийшли з магазину обурені, тай пішли в інший. В іншому ми знайли те що хотів малий. Продавчиня запевнила нас, що цоколь нормальний, але сказала: «Якщо сумніваєтесь, сходьте ще в інші магазини, поки вони відкриті, а потім повернетесь». Ми так і зробили, зайшли ще в інший, але там сину взагалі не сподобалися лампи. Якісь звичайні, а йому хотілося з абажуром. Тож ми повернулися до другого магазину. До закриття залишалося хвилин 10, і хоч вона трохи натякала на час, але таки приділила нам увагу. Анітрохи не пошкодували: вона взяла іншу лампу, наочно вкрутила звичайну лампочку й довела, що все підходить ідеально. Настільна лампа коштувала 995 грн, не дешево, але малий сам її вибрав і був просто на сьомому небі від щастя. Тепер вона стоїть у нього на столі, і він уже там щось малює.

Але на цьому мій день на кухні не закінчився. Ще в обід мені дуже захотілося солодкого, в магазин іти не хотілося, тож я спекла сливовий пиріг. Це просто неймовірна смакота й перевірений в минулому році рецепт — вдається ідеально. А ввечері довелося ставати до плити знову, бо малий зажадав смаженої картоплі з котлетами. Я вже просто ледве трималася на ногах від втоми.))

Алича так і чекає на завтра. За планом робитиму з неї соус, а також зварю сину суп із галушками, як він і просив. Зараз же сиджу відпочиваю, за вікном летять шахеди, щось гучно вибухає... Чесно кажучи, дуже страшно. Але життя триває.

Бажаю всім тихої і мирної ночі!

===========================

Моя сторінка у фейсбуці https://www.facebook.com/share/1GhqDZR61M/ 🔗

Нове відео в сина на каналі на YouTube.