Про старий сачок, мотиля та братові ковзани

Після нашої нещодавньої прогулянки на ставок, про яку я писала раніше, мене просто засипало спогадами з дитинства. Дивно, як звичайна крига може повернути тебе на роки назад.

Я пам'ятаю, як за мною тоді добре наглядали, бо батько був завзятим рибалкою і постійно ходив на зимову риболовлю. А я ходила з ним. Пам'ятаю, як каталася на братових ковзанах. Справжніх білих дівчачих фігурок тоді в магазинах не було, тому доводилося взувати те, що було вдома. А коли вони нарешті з’явилися у продажу — мені вони вже були не потрібні, переросла.

Ще добре пам'ятаю багато лунок на льоду, він тоді був товстий, десь до 15 сантиметрів. І величезні ополонки, де ловили мотиля. У батька був такий спеціальний залізний сачок на дуже довгій ручці, метрів два з половиною. Він і зараз десь лежить у коморі. Тато ним діставав мул з самого дна, промивав його, а потім ми вже вдома перебирали того мотиля.

Як згадаю зараз про тих червоних черв’ячків, таку «бяку» — аж не віриться, що ми це робили прямо в квартирі! Але тоді це було нормально, така частина життя.

Ще тоді у нас були акваріуми з рибками. Батьки колись купили новий на 80 літрів у Миколаївському зоопарку. Не пам’ятаю, чому вони туди їздили, але акваріум купили. Багато часу минуло, і ось цей акваріум тільки минулого року віддали знайомим брата. До того часу він стояв у коморі, нікому не потрібний, тому що був застарілий.

Рибок годували тим самим мотилем, якого ловив мій батько. Мотиль зберігався у спеціальній мотильниці з дірочками у холодильнику. Ці червоні черв’ячки ще довго залишалися живими. Ми постійно змінювали ганчірку, на якій вони лежали. Ганчірку мили проточною водою, мочили та знов укладали на неї мотиля.

Ще згадала, як батько приносив цей мул додому. Промивав, розкладав на газеті та перебирав від різного сміття. Я теж брала в цьому участь, допомагала перебирати.

Зараз мотиля продають у магазинах у замороженому вигляді. Колись купувала, рибкам не сподобалося, та мені також)). Зараз рибок годую лише сухим кормом — дафнією.

Шкода, що нічого з того я не сфотографувала, та й ковзанів тих давно немає. Багато часу минуло. Я вже далеко не дитина, але ті спогади досі дуже яскраві. Зараз і лід інший, і ми вже набагато обережніші.