📖 Мій щоденник

Сьогодні видався доволі спекотний день, а в повітрі ще зранку відчувалася така густа волога після нічного дощу. Прокинулася я пізно, бо майже до самої ночі зачитувалася книжкою — так захопило, що сон узагалі не йшов, і я вже навіть думала, чи засну взагалі під ранок.

У хаті так тихо... Чесно кажучи, мені трохи некомфортно, що вдома немає малого. Постійно ловлю себе на думці, що хочеться, аби син був поруч. Але заспокоюю себе: хай відпочиває в селі, набирається сил на свіжому повітрі.

Спланувала собі, що треба побігати у батьківських справах, але після пізнього підйому спочатку взагалі нічого не хотілося робити. Руки опускалися, і я не знала, як себе змусити вийти з дому. Але я себе пересилила: поїла, випила чаю й пішла на балкон подихати свіжістю. А тут літають стайки ластівок.

У мене на балконі з двох сторін звили гнізда ластівки. Поки я пила чай, вони літали зовсім поруч — буквально за півтора-два метри від мене. Я дивилася прямо на них, і це було так цікаво. Вони миттєво розвіяли всю мою нудьгу й підняли настрій. Стояла й думала: як же ці пташки-батьки переживають за своїх малят. Напевно, вже вчать їх вилітати з гнізда, а тут я стою, заважаю їм, от вони й верещать. До мене вони, до речі, вже звикли. Верещать тільки тоді, коли бачать у мене на руках кота. Коли коти просто за склом — ластівки на них нуль уваги, а от на руках — підіймають неймовірний галас.

Ці пташині щебетання мене так надихнули, що я швиденько зібралася, одяглася, зателефонувала батькам, що вже готова, і поїхала. І навіть сьогодні все вдалося. Усе-таки головне просто почати, зробити перший крок, а далі все обов'язково буде добре. Треба завжди так діяти. Навіть коли здається, що немає сил і настрою. Тож всім задоволена, добре, що зробила, навіть на душі легше стало.

День вийшов дуже продуктивним, хоч під кінець від духоти та спеки в мене розболілася голова. Зайшла додому, сил готувати щось складне не було взагалі, тому просто доїдала те, що залишалося в холодильнику.

Але ж кулінарна душа не витримує довго без діла.)) Ближче до вечора я все ж таки прийшла на кухню і взялася за «Мімозу». Відварила всі овочі, дала їм схолонути й почала збирати салат. Тільки цього разу вирішила відійти від традиції. Замість великої тарілки, як я роблю зазвичай, розклала все порційно — в окремими маленькими піалочками-креманками. Як їх називають? Наче не звичайни салат, а як святкова подача в ресторані. ну приколь ж)).

Щось я сьогодні втомилася)).

Моя сторінка у фейсбуці https://www.facebook.com/share/1GhqDZR61M/

Нове відео мого сина на YouTube.

_{Posted using SteemX}