⛸️ Як ми з сином ходили гуляти по крижаних дорогах та дивилися на небо ☀️

Пам'ятаєте мій вчорашній "заплив" по калюжах? Так от, природа вирішила не зупинятися на досягнутому і підготувала новий сюрприз. Сьогоднішній ранок зустрів мене зовсім іншим настроєм.

День просто чудовий! Прокинулася з відчуттям задоволення: сонце світило просто в обличчя, тож день обіцяв бути яскравим. Поки не було світла, я запропонувала синові піти прогулятися. Ну, не хочеться сидіти вдома за такої погоди! Зібралися і пішли десь о 10 годині ранку.

За ніч усе те, що вчора «чвакотіло», міцно примерзло. Калюжі, дорога і навіть сніг на траві — усе застигло та перетворилося на небезпечну ковзанку з вибоїнами. Я намагалася не ковзати по льоду і пересувалася, наче пінгвін. Син ішов спокійніше, хоча ноги від напруги в нього трохи боліли)).

А коли йшли по снігу, ніякого хрускоту не було — навколо суцільна крига.

Поки гуляли, розмовляли на різні теми: про пташок, які десь там щебетали, про міських тварин, для яких люди облаштували сховища на випадок великих морозів. Такі хатки можна побачити в різних місцях. Ось дві стоять прямо на трубах опалення — там дійсно тепло.

Та найбільше нам сподобалося небо. Чому ми почали частіше його помічати? Мабуть, тому що раніше завжди кудись поспішали й дивилися лише під ноги. Я завжди казала малому: «Подивися навкруги, не дивися тільки на землю, поглянь, яке небо!». Тепер він сам мені каже: «Мамо, не сумуй, подивися на небо, яке воно гарне».

Ну красота ж?!))

Ці слова сина змусили мене зупинитися і справді глибоко вдихнути це свіже лютневе повітря. Дивно, як діти пам'ятають, що їм казали. Мабуть, для малого це теж було дивовижно дивитися на небо. Коли ми занадто занурюємося в побутові клопоти чи новини і нічого не помічаємо.

Ми повернулися додому з рум'яними щоками та гарним настроєм. Навіть відсутність світла вже не здавалася такою проблемою. Ми нагулялися!)) Тепер ми вдома, п’ємо теплий чай і плануємо решту вихідних.
Треба частіше піднімати очі вгору.