Квіти

Добрий вечір! А ви знаєте, що зацукровані фіалки раніше їли як цукерки? Вважається, що традиція вживати квіти в їжу тягнеться від давньоримських часів. Тоді їли гладіолуси з оливковою олією та сіллю. Зацукровані фіалки — це не просто давні солодощі, а справжній символ вишуканості, який свого часу підкорив європейську аристократію.

​Сьогодні вони здаються чимось екзотичним, а колись виконували роль улюблених цукерок для королівських осіб. Головна фанатка: Імператриця Сісі Найвідомішою шанувальницею цих ласощів була легендарна імператриця Австрії Єлизавета Баварська (Сісі). Вона була схиблена на тонкій талії та суворих дієтах, але перед зацукрованими фіалками встояти не могла.

Для неї їх виготовляла знаменита віденська кондитерська Demel, яка існує й досі. Імператриця купувала їх кілограмами, вірячи, що вони не лише смачні, а й корисні для кольору обличчя та заспокоєння нервів. Завдяки їй фіалкові цукерки стали головним трендом європейських салонів XIX століття.

​Фіалкова столиця: Тулуза
​Хоча квіти зацукровували в багатьох країнах (навіть в Англії епохи королеви Вікторії), справжньою столицею цих солодощів стало французьке місто Тулуза. ​У XIX столітті там почали масово вирощувати особливий сорт — Тулузьку фіалку (у неї подвійні пелюстки й неймовірно інтенсивний аромат).

Місцеві кондитери довели рецепт до досконалості. Вони брали свіжі квіти, покривали їх тонким шаром збитого яєчного білка, присипали цукровою пудрою і висушували за спеціальної температури. Виходила хрустка, солодка квітка, яка повністю зберігала свій природний вигляд і колір. Як їх їли та використовували?

​Як самостійні цукерки: Їх подавали на срібних тарілочках до чаю або кави. Вони танули в роті, залишаючи ніжний квітковий післясмак. ​Для свіжості подиху: На кшталт сучасного ментолового драже, панянки носили із собою маленькі порцелянові або золоті коробочки (бонбоньєрки) з фіалками. Прикраса для десертів: Ними декорували вишукані торти, морозиво, суфле та желе.
​Фіалкове шампанське: Одну квіточку кидали в келих з ігристим вином — бульбашки гарно піднімали її на поверхню, а цукор повільно танув, злегка фарбуючи напій у рожево-бузковий колір і додаючи тонкого аромату.

​Чи можна зробити їх удома сьогодні?

​Абсолютно! Рецепт майже не змінився за століття. Головне — використовувати запашну фіалку (Viola odorata), яка росте в садах чи лісах, а не кімнатні сенполії (вони не їстівні) й не квіти з міських клумб чи магазинів.

Класичний спосіб: Акуратно помити й повністю висушити квіти фіалки. ​Збити яєчний білок (або взяти розчин гуміарабіку для автентичності) і за допомогою тонкого пензлика ретельно змастити кожну пелюстку. Щедро притрусити дрібною цукровою пудрою через ситечко. ​Викласти на пергамент і дати висохнути за кімнатної температури протягом доби (або підсушити в ледь теплій духовці з відкритими дверцятами).

​Це дивовижний спосіб буквально «законсервувати» весну у цукрі. Справжня кондитерська магія, яка досі дарує відчуття королівського десерту! На жаль фіалки у мене не знайшлося залишуфото такі. До зустрічі!