Святвечір

Христос рождається!

Ось завтра вже Різдво — а сьогодні святвечір. Це особливий день. Хто має можливість — готує Святу вечерю. На жаль, не всі можуть це зробити: хтось змушений працювати. Але для багатьох, ще з прадавніх часів, саме різдвяний вечір, коли родини сідали за святковий стіл, був не менш важливим, ніж саме Різдво.

Тож сьогодні родини сідають за стіл, який традиційно має складатися з 12 пісних страв. Хоча це не є суворою умовою — зазвичай ніхто їх не рахує. У різні часи символічна кількість страв була різною: 3, 7, 9, 12. Зупинилися на дванадцяти — можливо, через число апостолів, а можливо, через кількість місяців у році. Це не так уже й важливо. Колись, коли стіл був бідний, страв було менше. Зараз живемо в часи, коли легко назбирати й 12, але головними завжди залишаються три: кутя, узвар із сушених фруктів і хліб або якийсь хлібний виріб. У нас це струцля — плетена булка.

Кутю готувати непросто. Колись це була поминальна, обрядова страва, яку споживали лише тоді, коли поминали тих, кого вже немає з нами. Саме з куті й починали Святу вечерю — щоб насамперед ушанувати померлих. Кутя готується із зерен пшениці та маку, але вона має бути солодкою. Хоча, здається, так було не завжди. Тепер до неї додають мед, горіхи, родзинки. Є багато цікавих варіацій у різних регіонах.

У нашій сім’ї, скільки я себе пам’ятаю, завжди додають халву. А от у сім’ї дружини це не надто прийнято — їй, наприклад, цей смак зовсім не подобається. Тож я роблю кутю з мінімумом халва, і то теща не в захваті 🤪, хоча моєму швагрові вона дуже сподобалася.))

Як ви вже зрозуміли, сьогодні кутю готував я. Майже щороку це роблю. Коли є готові, відварені зерна пшениці, їх потрібно змішати з тертим маком. Я намагаюся терти мак по-старому — в макітрі, макогоном, а не використовувати готову масу. З цим пов’язане цікаве повір’я: не можна облизувати макогін, бо будеш лисим. Точніше, так казали колись дівчатам. Мені це теж говорили в дитинстві, бо я завжди допомагав із кутею.

І знаєте що? Зараз я активно лисію 😄 Але мене це не бентежить — просто голюся або стрижуся дуже коротко, майже налисо, в стилі Брюса Вілліса. Мені ця "зачіска" nice навіть личить. Та щоразу, коли роблю кутю й тру мак, згадую мамині слова з дитинства.

Отже: перетер мак, подрібнив і трохи підсмажив горіхи, змішав усе з пшеницею, медом, додав трішки халви. Потім розвів кип’яченою водою. Кутю злегка перекип’ятили, щоб не скисла, після чого виклали в макітру й поставили на святковий стіл — гарну, розписану квітами. До речі, на фото — макітра, яку колись подарували мені на день народження.

А ще сьогодні я перемазував вафлі — це мій улюблений десерт. Майже щороку на Різдво я їх роблю (або хтось інший), але якщо я їх таки спробую — то дуже тішуся, бо обожнюю вафлі зі згущеним молоком. У нас на Галичині їх називають андрутами.

На святковому столі були всі пісні страви: вареники, голубці з картоплею та гречкою (їх ви теж бачите на фото), смажена риба, оселедець, квашена капуста. Чесно кажучи, не знаю, чи було їх рівно 12, але страв було багато.

Сьогодні ми дуже запізнилися — з дружиною пізно приїхали, та ще й із варениками не впоралися, бо діти постійно вимагали уваги. Але зрештою ми повечеряли й пішли колядувати. Діти колядували, а ми їх супроводжували. Це було надзвичайно цікаво й весело. Різдвяний вечір без коляди — не вечір. Свято має бути з колядою.

Я дуже радий, що ми великою родиною змогли поколядувати: спочатку в найближчих родичів і сусідів, а потім трохи й у людей, яких ми не знаємо.

А завтра — Різдво. А зараз уже час спати.

Гарного, мирного вам різдвяного вечора — точніше, вже ночі. 🎄