Великдень

Христос воскрес! Я вітаюся традиційним великоднім привітанням друзі, на яке відповідають "Воістину воскрес" ( може хто не знає, бо сьогодні бачив відео одного блогера (дружина показувала), трохи придуркуватого, (в інших відео) який вітався з людьми саме так (це було у великому місті, можливо Києві) і йому не відповідали, а люди дивилися в окремих випадках як на дурачка, хоча в цьому випадку він виглядав нормально. Мене це вразило, дуже незвично.

Так мав починатися мій вчорашній допис, але він схоже буде ранковим сьогоднішнім, бо вчора я пост так і не закінчив, банально заснув 😁. То ж доведеться сьогодні надолужити, цей допис коротко буде наче вчорашній)).

То ж вчора вже традиційно, як склалося за останні роки, коли ми з сім'єю приїжджаємо на свята до тещі, вранці були відвідини церкви. Ішли з вільними руками, бо кошички з пасками освятили ще вчора 😉. Під час великодньої відправи, ближче до кінця, втрапив у незвичну для себе ситуацію - мені стало недобре, раптом відчув, що бракує повітря і темніє в очах. Симптоми мені вже були добре знайомі, адже восени як упав разом з драбиною на сходах під час монтажу вагонку, то саме так починав непритомніли - це був наслідок удару по голові. Що було цього разу, не знаю, може брак свіжого повітря поєднався з болем спини, бо я дуже незручно спав (коли в гості приїжджає величезна родина, то не завжди знайдуться зручні спальні місця для всіх). То ж я швидко вийшов надвір і присів. Це і холодне повітря привели мене до тями (цієї ночі знову був заморозок), але коли пробував вставати, тошнота поверталася. Але за хвилин двадцять все минуло, якраз закінчилася відправа і ми пішли додому, накривати стіл для святкового сніданку, щоб посмакувати писанками, пасочками та іншими смаколиками. І традиційною великодньою канапкою, яку я дуже люблю - шматок паски, масло, домашній сир (той, що м'який), шинка чи ковбаска і звичайно щедро посипати тертим хроном. 😊

Після традиційного подрімати після святкового застілля (це унікальне явище, бо таке буває тільки, коли ми приїжджаємо в гості до тещі 😄), не менш традиційне відвідування цвинтару. Вчора зловив себе на думці, що саме обов'язок відвідати в часі Великодня саме цей цвинтар формувався саме з моєю появою в житті дружини. Бо покоління прадідів-прабабусів дружини поховане на цвинтарі в сусідньому селі, а на новому цвинтарі в Яворові першою вже поховали рідну сестру дружининої бабусі, яку я ще застав. Потім помер батько дружини і це було в 2016 році, і вже давно, і наче вчора, адже це був мій перший рік на Стіміт (чогось згадалося), потім пішли один дідусь дружини, інший, його син (рідний брат дядька). Ну останнім торік поховали рідного брата тещі, що загинув на Лиманському напрямку, захищаючи Україну від російських загарбників.

Ну і ввечері були (тут я втретє буде вживати слово "традиційно" 😊) традиційні гаївки біля церкви - забави для дітей та молоді, які цього втім довго не тривали, бо було холодно, хоча сонечко все ж час від часу з'являлося, створюючи необхідний настрій.