Хрестини

Привіт, друзі!

Сьогодні був особливий день — хрестини моєї племінниці, донечки моєї сестри. Ми всією родиною були спочатку в церкві, а потім зібралися в ресторані на святкову частину. Дружина ж була запрошена за хрещену маму.

Для мене це була ще й додаткова відповідальність — сьогодні я був «за фотографа». Сестра попросила зробити фото в церкві й трохи під час святкування. Знімків назбирав чимало, але поділитися, по суті, нічим — не всі давали згоду на публікацію, тож я, звісно, поважаю це. Покажу хіба що торт 🙂

Торт був не лише красивий, а й дуже смачний. І слава Богу, що доїхав цілим! Я допомагав завезти його від сусідки, яка пече торти на замовлення. І от вона потім написала сестрі, що бачила, як я сідав із тортом у машину — і тримав коробку не зовсім паралельно до землі, а трохи під кутом. Каже, в неї аж серце ледь не вискочило, бо здалося, що торт «поплив».

Чесно кажучи, я й сам почав переживати — ми ж його не відкривали, поки не привезли. Але коли відкрили — усе було ідеально: рівний, акуратний, нічого не зсунулося й не поламалося. Видихнули 🙂

І хрестини минули так само добре. Маленька Аня була чемною і в церкві, і вже за святковим столом — усе без ексцесів.

Такі події — це ще й нагода побачити рідних, які живуть далеко, в інших містах. Зараз такий час, що люди бачаться рідко: у кожного свої діти, онуки, справи, клопоти. Часу бракує навіть просто на спілкування. А колись їздили одне до одного значно частіше — на дні народження, свята…

Тепер же часто збираємося або на великі події — хрестини чи весілля, — або, на жаль, на похорони. Старшого покоління стає менше, і від цього сумно. Хотілося б, щоб приводів для зустрічей у родинному колі було більше — радісних, світлих, святкових.

Тож побажаймо цього і нам, і головній героїні дня — маленькій Ані. Нехай її життєва дорога буде легкою. Нехай вона не зростає у війні. Нехай їй не доведеться шукати кращої долі за кордоном, а вона житиме тут — у вільній, мирній Україні, яка відновлюється й розквітає.

Нехай у її житті буде більше світла, ніж тривог.