Малюнки на асфальті

Привіт, друзі! Сьогодні, коли віз Маркіяна на футбольне тренування в школі, побачив на асфальті ось такі малюнки крейдою, очевидно, що малювали діти. Так замилувався ними, що аж окремо фотографував для вас 😊

Насправді зараз дуже рідко можна побачити подібне. По-перше, асфальту в нас у селі не так уже й багато — переважно біля школи та на трасі, але там, зрозуміло, ніхто дітям малювати не дозволить. А ще зараз дороги частіше вимощують бруківкою, ніж асфальтом. Хоч на бруківці теж можна малювати, але на асфальті це легше і виглядає якось особливо атмосферно.

Та й загалом діти зараз таким займаються значно менше. Більше сидять у телефонах, планшетах, катаються на електросамокатах, гіробордах чи скутерах. До речі, це вже стає реальною проблемою. Кількість травм і навіть смертельних випадків серед дітей на електросамокатах росте, і все частіше говорять про те, що це треба якось регулювати.

Але, чесно кажучи, тут багато залежить від батьків. Якщо вже дитина їздить на електросамокаті, то хоча б у шоломі й захисті. Бо ті самокати можуть розганятися до 50–60 км/год, а колеса там маленькі й тверді. На найменшій ямці чи камінчику можна дуже легко впасти. Це вам не велосипед із великими колесами.

Але то вже така собі ремарка.

Схоже, біля школи був якийсь конкурс малюнків, бо багато зображень були схожі між собою — морозиво, кавуни, різні фрукти. Але виглядало все дуже мило й по-літньому.

А в нас і далі спека та посуха. Доводиться все поливати. На завтра уже вкотре обіцяють дощі, грози й навіть шквали, але щось я вже не дуже вірю прогнозам. Постійно так: у Львові падає, в сусідніх селах падає, а нас усе минає стороною. Порох уже страшенно набрид.

Хоча теж страшно просити просто дощу, бо після тривалої посухи часто починаються зливи, град і всякі інші неприємності. Природа така: може і життя дати, і наробити біди одночасно.

А я тим часом потихеньку завершую нинішній етап ремонту. Уже кілька днів, коли маю трохи часу, підклеюю кутники на першому поверсі. Сьогодні майже закінчив. Використав найдешевші пластикові, але виглядають вони доволі непогано у поєднанні з дверями та сходами.

Щоправда, є нестиковка з плінтусами на першому поверсі— вони кремового кольору, а не білого. Я пробував підфарбувати стики старою фарбою, залишеною спеціально для цих цілей, але вона за ці роки вже засохла. Біла звичайна фарба не підходить, бо різниця дуже помітна. Треба десь замовляти нову, але велика банка — дорого, а маленький пробник із доставкою теж виходить недешево. Тож поки що думаю, як із цим бути. Але, як то кажуть, якось буде.

Добре, друзі, на добраніч усім і мирної ночі!