Необливаний понеділок

Шваґро притарабанив із собою два пакети вівсяного молока. Десь по роботі пробив таке, що термін вийшов, але воно ще нормальне. То ж я вперше його спробував. Давно було ліниве бажання якось спробувати щось із тих нових рослинних "молок", от і воно здійснилося. То ж саме молоко нічого таке, звісно на молоко не дуже схоже, а власне на .. вівсяний сік чи щось типу того, бо смак вівса чути чітко. Дуже солодке. Але в каві, запареній самий простим способом, не зайшло, до звичайного коров'ячого молока і близько не дотягує. Але шваґро каже, що в апараті все ж смачніше. Що ж, колись і це спробую.

То ж сьогодні за народною традицією обливаний понеділок, але наше покоління з того вже виросло, а діти якось до підтримання традиції зараз набагато менше прихильні. Та й своїх ми не заохочували досліджувати її, бо ж холодно дуже цими днями. Схоже, що ця традиція вріже дуба слідом з стрілянням із банок з карбідом на Великдень, яке втратило сенс із початком великої війни, як і новорічні салюти. То ж ми просто вранці після сніданку (де я мені не зайшла кава із вівсяним молоком), склали план дій. Спочатку шваґро вирішив завезти маму на цвинтар, де поховано його двоюрідного брата, що загинув два роки тому у безглуздій випадковості, спричинену рухом автобуса. То й ми з Даринкою мали поїхати в першій партії додому, бо всі разом в авто не влізли б, а дружина з синами вже в другій ходці шваґра, після відвідин іншого цвинтаря в селі. Ми ж вирішили теж навідатися на могилу до швагрового брата, і приїхали просто на цвинтар-мегаполіс під Львовом (там до речі і Андрій Кузьменко похований, то й що Кузьма Скрябін), який вже поширився глибоко в ліс (Брюховицький, там неподалік десятиліттями раніше кагебісти повісили Івасюка, видавши це за самогубство).

Поки чекали на священника, трохи погуляли з Даринкою по лісу і видерлися на невеличку скелю:

Священника ми так і не дочекалися, залишили там батьків хлопця, а шваґро з тещею поїхали назад до Яворова, що встигнути на цвинтар в село. Ми з Даринкою пішли до моїх батьків, звідки потім всі разом поїхали вже з моїм іншим шваґром (той, що чоловік сестри) на наш місцевий цвинтар, де похована родина мого батька: тато, брат, мама, сестра, дідусі і бабусі та інші родичі. А потім я зайшов до них у гості і трохи погостилися, поки не проїхала дружина з хлопцями, тоді ми з Даринкою пішли додому.

Ото ж це був ще один день вшанування пам'яті померлих родичів і це вже мене не дратує так, як це було в дитинстві, бо було страшенно нудно та довго очікувати своєї черги, коли священник прийде до могили прочитати коротку молитву і окропити. А зараз радієш з того, що бачиш багатьох ще родичів там живими та здоровими. Але на жаль багатьох вже ні. Але таке життя, то ж нам лише залишається пам'ятати і ось такі навідини.