Різдвяний JYSK

Привіт, друзі. Чесно кажучи, починаючи писати цей допис, я не був певен, що взагалі зможу його опублікувати. Платформа зараз працює просто жахливо. Бо я ледве переглянув стрічку спільноти, хоча там було буквально п’ять чи шість дописів, бо нині дуже мало людей активно щось пишуть.

Коли ж я відкрив вікно редагування, щоб створити новий допис і завантажити фото, воно просто крутиться й крутиться. Тож текст пишу у сторонньому додатку, а вже потім спробую вставити його у вікно редагування — якщо платформа таки дозволить.

Отже, що маємо сьогодні в підсумку. Колись це завжди був третій день різдвяних свят: святого первомученика Степана. Тож усіх Степанів і Стефаній щиро вітаю з іменинами!

Звісно, цього дня святкують уже переважно ті, хто не має або не може йти на роботу. У нас же на третій день свят більшість бізнесів уже працює. Магазин у селі, де є відділення Нової пошти, сьогодні був відкритий — тож я нарешті зміг забрати свої посилки.

Сьогодні субота, вихідний, тож шваґро не працював, і ми змогли з’їздити в JYSK. Він планував купити комод для сина, а ми — теж комод для Даринки в її кімнату. Стіл у неї вже є: ми купили його лише два роки тому, тож просто перенесемо його нагору. До речі, про те, як я його збирав, здається, колись уже писав — треба буде пошукати той допис. А тепер мене чекає новий квест — складання комоду 😄

Комоди ми такі придбали: для племінника — класичного дубового відтінку, для Даринки — світлішого, щоб пасував під стіл. Фасади шухляд якраз у такому ж кольорі, тож усе гарно поєднується.

Я ще походив по JYSK, пофотографував різдвяних гномиків, заглядався на крісло-качалку, яке мені дуже подобається і яке мені справді потрібне (для вечірнього перегляду фільмів 🤪). Але розумію, що зараз воно радше стало б атракціоном для дітей, ніж місцем спокійного відпочинку для мене. Особливо для Максима — він постійно кудись залазить, і контролювати його надзвичайно складно.

Сьогодні він, наприклад, упав із крісла й ударився головою — точніше, шиєю об ребро крісла. Ми всі дуже перелякалися. Він обожнює висоти, крісла, меблі, сходи — зупинити його майже неможливо. Його падіння не лякають, і я навіть не знаю, добре це чи погано. З одного боку, така сміливість і цікавість часто допомагають у житті людям багато досягти. З іншого — цікавість, як відомо, може мати й серйозні наслідки. Про Варвару з її носом ми добре пам’ятаємо…

Було ще гарне крісло для Даринки на фото, але воно не влізло б в машину, бо не складне. Тож, мабуть, колись іншим разом.

До речі, крім гномиків, там були ще подушки у вигляді… какульок 😅 Смішні, звісно, але я б собі таку точно не купив. Мені й без них вистачає “вражень”, бо як Максим інколи наповнить памперс — запах такий, що ого-го. Дивитися на таку подушку в той момент було б, м’яко кажучи, не дуже приємно.

А ввечері ми ще влаштували невеликі посиденьки зі шваґром, його дружиною та племінником. Дружина навіть зробила їм мініфотосесію в різдвяних светрах з оленями. Ми спеціально розпалили камін, пересунули ялинку з її постійного місця ближче до каміна. Зазвичай ми її там не тримаємо — по-перше, це небезпечно, коли камін горить, а по-друге, вона заважає перегляду телевізора. Але для фотозйомки ненадовго — без проблем.

Потім ще пограли з дітьми в настільну гру і завершили цей день на позитивній ноті, переглядаючи різдвяний фільм 🎄