Шахедний терор
Привіт, друзі!
Сьогодні ще під час обіду я взяв телефон, щоб почитати новини, і натрапив на інформацію, що після нічної атаки шахедами Росія випустила нову хвилю — вже вдень, причому ще масованішу. Це здалося дивним, адже раніше вони вдень намагалися не атакувати, бо вночі менше помітно. Спочатку була одна хвиля, і з’явилися припущення, що це якась нова тактика — промацування нашої ППО.
До вечора ця хвиля поступово дісталася заходу України — під удар потрапили зокрема Львів, а також Івано-Франківськ, Тернопіль та низка інших міст.
Це виглядало дуже дивно. Так, вони постійно намагаються залякувати населення, чинити терор. Якщо немає явних військових цілей — вони все одно б’ють, просто щоб тримати людей у страху. Але ми вже настільки звикли до цього, що інколи навіть реагуємо спокійніше, ніж вони, мабуть, очікують. Хоча руйнування і поранені — це завжди страшно.
Та все ж сьогоднішній "обстріл" був якимось дивним, це відчувалося. У Львові шахеди фактично влучали в житлові будинки — в центрі міста, майже в історичну забудову. Один із будинків, що входить до спадщини ЮНЕСКО, зазнав пошкоджень. А на Сихові - це спальний район в той самий будинок влучили двічі — з різних боків! Також постраждали церкви, органний зал — повибивало вікна.
Я натрапив у Facebook на допис одного українського блогера, який припускав, що це може бути інформаційна атака: мовляв, дивіться, як “вільно” літають шахеди, де ж українська ППО, типу все передали на Близький Схід для захисту від іранських дронів Дуже схоже на вкид, щоб вкотре розхитати і так непросту ситуацію в середині України. Чи так це — ніхто точно не знає, але виглядає логічно, що це частина ширшої гри.
Отак під час атаки я їхав із Маркіяном на тренування з футболу (коли ми виїхали тривоги ще не було). Я його залишив і хотів повернутися додому, але повернувся назад через тривогу, бо не знав чи скасують тренування (бо заняття в школі перериваються звісно шоб усі спустилися в укриття) Тренер не знав, що робити: за правилами мав би вести дітей в укриття, але тренування було на вулиці. Порадилися з батьками, точніше з мамцями, які там стояли — вирішили продовжити. Я не заперечував, бо ми і так були запізнилися через те, що заняття розпочалися на пів години швидше, а дружина не побачила.
І от на фоні всього цього думаєш: люди втрачають житло, в когось будинки зруйновані уламками… А ти будуєш свій другий поверх уже другий рік — вкладаєш сили, час, гроші. І одна така атака може все це перекреслити. В кращому випадку — без жертв.
І тоді виникає питання: навіщо все це? Але відповідь проста — треба жити далі. Бо дітям потрібні кімнати, родині — дім. Зупинитися — не варіант, треба жити, намагатися робити щось, покращувати.
Тож працюємо, будуємо, сподіваємося, що цього не станеться. А якщо й станеться — будемо якось справлятися самі, навряд чи хтось допомагатиме, є кому і без нас.
Ну і трохи побутового: сьогодні дружина попросила купити сміттєві пакети для класу Даринки, бо вона в батьківському комітеті. От і я, як “чоловік члена батьківського комітету”, теж долучився 😄
Все, іду спати. Бережи нас, Боже цієї ночі. А ще краще втопи ти всю цю країну боліт, яка себе називає Росією і Визнай, що це була помилка створювати це місце і цих людей, і просто забери їх в пекло.